Цими днями продовжує роботу один із найбільших міжнародних кінофорумів — Берлінале. Найстаршому фесту — 60 років. Поволі з’їжджаються гості, багато сюрпризів і цікавих персон обіцяють «на закуску», ближче до завіси — 21 лютого
Серед цементуючих фільмів фесту - нова робота Мартіна Скорсезе «Острів проклятих». Інтерес викликає і демонстрація на Бранденбурзьких воротах відновленої копії «Метрополіса» Фріца Ланга. Що в ній нового? Крім технічної реставрації, кілька нових частин із виявленої в Аргентині версії фільму. Шедеври, доводять німці, справді не старіють.
Як і ветерани кіно, яким цього року в конкурсі «стелять подіум». Китаєць Чжан Імоу везе новий фільм із божевільною назвою «Жінка, гармата і локшина».
Сподвижник фон Трієра, один з ідеологів «Догми-95» Томас Віттенберг знову на плаву завдяки «Підводному човну». Британський кінореаліст і скандаліст Каннського фестивалю 2004 року (маємо на увазі його «9 пісень») Майкл Вінтерботтом виносить на суд «Убивцю всередині мене» - картину, що спричинила скандал до прем'єри (нібито жорстокими методами роботи режисера з акторами).
Однак головний ньюсмейкер Берліна-2010 - Роман Поланський. Поки «злісний ґвалтівник» і уславлений режисер перебуває під домашнім арештом, його останній фільм «Письменник-привид» (про тонкі взаємини президента США Буша і прем'єр-міністра Великобританії Блера) бере участь у боротьбі за «Золотого ведмедя». Світова прем'єра з Пірсом Броснаном і Еваном Мак-Грегором «розтоплює серця» міжнародних критиків.
Ні для кого не секрет, що Берлінале давно підім'яв під себе бренд «соціальщини», і мало який фільм являє собою чисте мистецтво, позбавлене експлуатації чи порпання у виразках суспільства та політичних авантюрах.
Це той фестиваль, де якість виконання може запросто поступитися місцем актуальній темі. І запитання «про що?» (і це «про що?» має бути конкретним і актуальним) стоїть завжди гостріше від питання «як?».
Чим узяти відбірників Берліна, добре знає український режисер Мирослав Слабошпицький. Другий рік поспіль фестиваль відбирає в короткометражний конкурс його фільми. Торік це був досить слабкий «Діагноз», але він привабив публіку сюжетом про наркоманів-дітовбивць. Цього року на Україну знову дивитимуться крізь об'єктив Слабошпицького: фільм «Глухота» з проекту «Мудаки. Арабески».
Ідеологи проекту представляють «Мудаків» таким собі викликом покоління для покоління. Однак кілька презентованих на нашій останній «Молодості» фільмів цього циклу виглядають аж ніяк не найбільш переконливою заявкою на сучасний соціальний кінорупор. І, чесно кажучи, сюжет «Глухоти» - історії вихованців з інтернату для глухонімих - не найпоказовіший у палітрі вітчизняних соціальних катаклізмів. Але благодатний для кіно в цілому. Згадаймо хоча б «Країну глухих». або досить популярну у німців мелодраму «По той бік тиші».
Слабошпицький (певною мірою) став щасливчиком. Потрапити під приціл берлінських відбірників дорогого коштує. І тут (як в армії) можна бути на плаву всього лише за вислугу років. А от до чого сам режисер прагне, відпрацьовуючи берлінську кон'юнктуру, спробую дізнатися безпосередньо тут, у Берліні...
Цього року тріумф у російських кіношників. За останні п'ять років вони знову удостоїлися честі боротися за берлінський приз. У конкурсі драма в стилі Хічкока (за словами автора) Олексія Попогребського «Як я провів цим літом» (помилки у відмінюванні немає - назва розшифровується у процесі перегляду). Слідом за Гребєнщиковим Попогребський повторює «боже, помилуй полярників» і показує драму на полярних чукотських широтах з усіма відповідними для російської душі загадками, подвигами і... любов'ю до тварин. Росія і ведмеді - те, що у Попогребського буде аж ніяк не символом, а документальною (бо знімали в реальних умовах і з реальними північними тваринами) художністю.
У другу за значимістю (після конкурсу) програму «Панорама» відібрано дві ігрові стрічки - «Веселуни» Фелікса Михайлова із заявкою на приз «Тедді» (премія за гомосексуальну тематику). А також спроба в художньому кіно документалістки Анни Фенченко «Зниклий безвісти».
Настанова «Панорами» - формувати тенденції експериментального та ігрового кіно. Якими очима на експеримент у російській кіноіндустрії дивиться Захід?
Попри те що останні кілька років на адресу берлінських відбірників російських фільмів лунають докори і невдоволення, торішня прем'єра «Росії-88» у цьому ж панорамному огляді показала, що як мінімум у самому російському кіно з альтернативою (не кажучи вже про громадянську позицію) все гаразд.
Непогано, як показує нинішнє Берлінале-2010 виглядають справи і з популяризацією азіатського кіномистецтва в Європі. Так, відкриватимуть і закриватимуть фестиваль фільми зі Сходу. Таке собі символічне протистояння Китаю і Японії. З останньої вибрали фільм для закриття - «Про її брата» режисера-довгожителя (41 рік кар'єри в кіно) Єдзі Ямада. А фільмом-відкриттям стала стрічка конкурсної програми з Китаю «Разом порізно» представника молодого покоління авторського кінематографа Піднебесної Вань Чуананя, великого любителя фіксувати сучасні еволюційні процеси китайського соціуму. 2007 року він виграв головний приз із картиною «Весілля Туї», 2010-го першим виходить у конкурс. Ситуація парадоксальна тим, що тепер «журить» свого режисера виконавиця ролі Туї актриса Нен Ю.
Додамо, що до складу ювілейного журі ввійшла також і голлівудська зірка Рене Зельвегер, і продюсер торішнього перуанського лауреата Берлінале - фільму «Молоко скорботи» - Хосе Марія Моралес. А очолить почесну суддівську команду легендарний німець Вернер Херцог - яскравий приклад одержимої людини в кіно. Сподіваюся, завдяки йому на Берлінале-2010 буде місце не тільки виправданому пафосу, а й шансу заохотити істинне талановите безумство під назвою «авторське кіно».
Источник: Телекритика
|
