У Києві триває кінофестиваль документального кіно з прав людини Docudays UA. Це вже дев’ята спроба поговорити з нашим широким загалом на актуальні теми сьогодення засобами кінематографа. Цьогорічна програма надзвичайно цікава. Кияни побачать роботи оскарівського номінанта Маршалла Каррі, австрійця Міхаеля Главоггера. Нарешті доїде до Києва і Кірілл Туші зі своєю резонансною стрічкою про Ходорковського. Голова оргкомітету фесту Світлана СМАЛЬ розповіла DT.UA про те, чому тема цьогорічного кінофоруму розвінчує авторитаризм.
— Нинішнього року темою фестивалю заявлено авторитаризм. Своєрідний тренд останнього року, з огляду на світові події. Як Docudays UA репрезентує цю тему?
— Ми підготували окрему програму фільмів, присвячених запобіганню та боротьбі з авторитаризмом. Але такі фільми по-справжньому існують у просторі обговорень і дискусій. Це один із принципових моментів Docudays UA. Ми запросили відомих правозахисників, письменників, дисидентів, які постраждали від політичних переслідувань. Адже, як відомо з історії, авторитаризм як форма політичної влади часто перетворюється на самодержавство й диктатуру, і зупинити цей процес може тільки зріле громадянське суспільство, здатне захистити демократичні цінності.
У циклі «Диктатура та авторитаризм» очікувана українська прем’єра фільму «Ходорковський» німецького режисера Кірілла Туші, який приїде на наш фестиваль разом із продюсером Сімоною Бауман. Обговорення стрічки відбудеться з участю Миколи Козирєва, голови правління Громадського комітету захисту прав людини, народного депутата СРСР 1989—1991рр. Ще одна стрічка спецпрограми — «Щоденник, листи, революції» Флавії Кастро (Франція—Бразилія). Режисерка знімала про свого батька, бразильського журналіста, який загинув дуже загадково. Тема близька українцям. Після перегляду запрошуємо до дискусії з участю Євгена Захарова, голови правління Української Гельсінкської спілки з прав людини.
У циклі також наш знаний Сергій Буковський із «Україна. Точка відліку». Герої його фільму — Оксана Забужко, Семен Глузман, Олесь Доній — після показу будуть присутні на обговорені. Модеруватиме цикл «Диктатура та авторитаризм» Єгор Соболєв (бюро журналістських розслідувань «Свідомо»).
Крім того, у програмі фестивалю — тематичний круглий стіл «Чи можливий авторитаризм в Україні?» з участю видатних правозахисників, аналітиків, науковців, письменників, журналістів. А ще — виставка у холі Будинку кіно «Прага через об’єктив таємної поліції» Празького Інституту дослідження тоталітарних режимів.
— За яким принципом відібрано фільми для програми фестивалю? Адже ми маємо справу з кіно, де першорядне «що», а не «як».
— Наша відбірна комісія відбирає фільми для трьох різних конкурсів. У кожного конкурсу — свої потреби. Цьогоріч на Docudays UA представлено три конкурси — DOCU/ЖИТТЯ, DOCU/ПРАВО і новостворений DOCU/КОРОТКО.
Перший конкурс представляє повнометражні документальні стрічки, виконані в жанрі креативної документалістики. Це конкурс для кіноманів. Тут можна відпочити і просто насолодитися картинами життя в різних куточках планети. До DOCU/ПРАВО відбірна комісія включила стрічки, які досліджують проблеми у сфері прав людини. У програмі є фільми, що розповідають про проблеми людей зі статусом ВІЛ, людей із обмеженими можливостями, національних меншин, біженців тощо. Після кожного перегляду ми проводимо дискусії з авторами та правозахисниками.
DOCU/КОРОТКО — наша цьогорічна новинка. Тут представлено документальні стрічки, тривалість яких не перевищує 45 хвилин. Започаткувати конкурс короткого метра — давня мрія команди фестивалю. Про фестиваль дізнаються дедалі більше молодих митців світу, щороку ми отримуємо хороші короткометражки. Але їм важко конкурувати з повним метром. Так і виник новий конкурс. Відбірна комісія вітає нові тенденції в документальному кіно, тому тут буде багато експериментів, анімації та інших сюрпризів. Всього змагатимуться 14 короткометражок. У трьох конкурсах представлені 44 фільми. Разом із позаконкурсною програмою, на фестивалі буде переглянуто 70 чудових фільмів майже з усіх куточків світу. Чекаємо найповажнішого суддю — глядача! Як і всі останні роки фестивалю, саме глядачі присуджуватимуть Приз глядацьких симпатій.
— Так зване соціальне кіно існує в царині проблем, актуальних для суспільства. І кожна країна, або економічна зона, або інше угрупування, має свої, що не важко простежити і у вашій програмі. Британці, наприклад, поголовно борються за екологію (ретроспектива «Антиутопія. Нове британське кіно»). Для російської документалістики притаманна у різних проявах тема виживання Особистості (людини в надлюдських умовах). Фільми Марини Разбєжкіної — яскравий приклад такої документалістики, до того ж високого художнього рівня. Європейський контекст у цілому — імміграція. Який «нерв» в Україні?
— Українських фільмів занадто мало для формування тенденцій. Поки що вони репрезентують перші кроки молодих українських режисерів. Важко судити про «нерв», якщо в одному фільмі — життя дітей одеських підвалів («Хворісукалюди», реж. Юрій Речинський), в другому — притулок для людей із психічними відхиленнями («Тихе місце» Олесі Бортняк), у третьому — дівчинка-вундеркінд, котра грає на всіх інструментах духового оркестру («Поліна» Романа Бондарчука). Але нас тішить, що нинішнього року Docudays UA відкрило більше достойних українських фільмів, ніж торік.
— У програмі українських фільмів в око відразу впадає прямо унікальний (за анонсом) посібник для нашого населення — як вижити в умовах вовчих тарифів на комунальні послуги. Місце дії — Павлоград…
— Я знала, що ви обов’язково звернете на нього увагу, хоч програма і досить насичена. Це історія мешканців 30 будинків у Павлограді, котрі відмовилися від послуг ЖЕКів і створили ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирних будинків). У результаті вони платять за комунальні послуги вшестеро-всемеро менше, ніж раніше. Героїня фільму — Валентина Мінаєва, голова ОСББ «Степового фронту 50». Цей фільм входить до спецпроекту фестивалю «Нові герої», який представляє три документальні фільми-портрети звичайних українців (режисер Роман Бондарчук). Кожен зі своєю історією, проте єднає їх боротьба з несправедливістю у країні. Пересічна людина часто ізольована від інформації про наявні правові можливості. І ці три розповіді показують, що перемогти несправедливість можна, якщо докласти зусиль, не боятися й не ламатися під тиском обставин. Про те, як звичайні люди з глибинки Сходу та Півдня України не дозволили системі загнати себе у безвихідь. Фільми створені Херсонським обласним Фондом милосердя і здоров’я та Міжнародним фестивалем Docudays UA за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» в рамках реалізації ініціативи «Посилення правових можливостей бідних верств населення» (для неї працюють 27 центрів правової інформації та консультації у 12 областях України).
— Один із цьогорічних гостей — оскарівський номінант Маршалл Каррі. Режисер енергійних драйвових стрічок про юних гонщиків та екологів-терористів.
— Так, справді, Маршалл Каррі зняв три фільми, два з яких були номіновані на Оскар: «Якщо падає дерево. Історія Фронту звільнення Землі» та «Мрії гонщика». Саме їх ми представляємо в кінотеатрі «Кінопанорама» — дружньому майданчику фестивалю. Маршалл Каррі також проводитиме там майстер-клас. Ми дуже прагнули показати нашим глядачам по-справжньому круту американську документалістику. З його фільмів видно, що американська кіношкола цілком інакша, має відмінні від європейських документалістів традиції. Нам хотілося розширити кут зору нашої аудиторії.
— Фестиваль співпрацює з європейськими форумами (FIDMarseill, Краківський кінофестиваль). Але тематично і соціально поруч стоїть великий російський «Артдокфест». Чи є якісь зв’язки з ним або перспективи на співпрацю?
— Щороку ми розширюємо коло друзів. І також радо запрошуємо режисерів, яких відкрив «Артдокфест»: уже вдруге до нас приїздить російський режисер Андрій Грязєв. Цьогоріч із фільмом «Завтра» про арт-групу «Война»…
— Що на минулому Берлінале, де була його прем’єра, викликав неабияку дискусію та роздратування саме російського глядача. Головні провокатори — звісно, герої фільму.
— У нас фільм змагатиметься в конкурсі Docu/Право.
— На сайті Docudays UA (http://www.docudays.org.ua) можна знайти і координати дистриб’юторів фільмів. Я не передбачаю зацікавлення з боку традиційного кінопрокату. Але документалістика — сіль телебачення. Чи відчутний інтерес українського ТБ до фільмів, які ви показуєте?
— Телебачення в Україні боїться показати щось нестандартне. Єдиний канал, який робить кроки в напрямі документального формату, це ТВі. Він обережно але послідовно створює слоти для документального кіно. Торік ми допомагали формувати йому програму документальних фільмів. Було б здорово, якби такої ініціативи у телеканалів з’являлося більше. Наразі ж більшість українських каналів ТБ не враховують потреб інтелектуальної частини населення і вдають, що таких не існує. Але це неправда. Такі люди є. І вони приходять до нас у зали. За «кіном». І на розмову.
Источник: telekritika.ua
|
