Днями Комітет із питань культури і духовності Верховної Ради України схвалив законопроект авторства Нестора Шуфрича «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію» (щодо державної підтримки випуску національних фільмів)».
Пропоновані зміни – це звільнення від оподаткування, орендної плати за землю, митних зборів українських суб'єктів кінематографії. Згідно з Законом України «Про кінематографію», цим самим суб'єктом кінематографії є «фізична або юридична особа, яка займається яким-небудь видом професійної діяльності у галузі кінематографії».
Кінематограф без фінансування
Необхідність ухвалення закону про підтримку національного кіно вже не перший рік наголошують представники української кінематографічної галузі, багато хто з яких вважає його наріжним каменем відродження нашого кіно. Проте, глава Комітету з питань культури і духовності ВР Володимир Яворівський вважає, що законопроект не пройде голосування в парламенті.
«Міністерство фінансів, швидше за все, бунтуватиме проти ухвалення таких змін у законі «Про кінематографію», – поділився нардеп у коментарі для «ПіК України». – У законопроекті є важливий пункт – введення податку на розвиток кіно. У Франції, наприклад, схожий невеликий податок існує. Таке нововведення особливо важливе зараз, коли замість 150 млн грн, передбачених у першій редакції бюджету, або навіть 50 млн грн, виділених на розвиток кіно минулого, 2008 року, ми маємо лише п'ять млн. бюджетних коштів. На такі гроші можна зняти лише невеличкий фільм, у якому буде всього 5-6 акторів, при чому фільм без масових, а тим більше батальних сцен. Ми переконані в необхідності законодавчих змін, і, природно, ми боротимемося за їх ухвалення, переконуватимемо комітети, депутатів Верховної Ради».
Якщо говорити про досвід країн, ближчих Україні, ніж Франція, пригадаємо про ситуацію в російському кінематографі. У Росії Федеральний закон «Про державну підтримку кінематографії Російської Федерації» був ухвалений Держдумою РФ ще 1996 року. Як результат – потужний розвиток кіноіндустрії, масове виробництво кіно, яке, окрім іншого, стало основою формування іміджу держави і зміцнення її авторитету (про наслідки тут говорити не будемо).
В Україні при тому, що минулого, 2008-го року, на кінематографію було виділено 51,75 млн грн (з них використано 48,5 млн грн), за державної підтримки було випущено аж вісім повнометражних художніх фільмів і шість короткометражних. Це за даними Держслужби кінематографії України. Очевидно, що без законодавчих змін 2009 року Україна залишиться без кінематографа.
Національний інтерес чи зарубіжне лобі?
Законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про кінематографію» (щодо державної підтримки випуску національних фільмів)» передбачає чітке визначення поняття «Національний фільм».
Фільм вважається таким, якщо продюсер і автор фільму – громадяни України, а у знімальній групі – не більше 30% іноземців. Крім того, понад 50% кінематографічних робіт так само мають вироблятися українськими суб'єктами кінематографії, а іноземне фінансування не повинне перевищувати 30%. Так само національний фільм обов'язково повинен мати україномовну версію.
На думку режисера Олеся Саніна, такий закон потрібен, і вже давно, але в той же час Олесь має деякі сумніви з приводу його ефективності. «Найголовнішим питанням і найголовнішим недоліком усіх законопроектів про підтримку українського кіно є питання про визначення «національного фільму», – заявив Санін «ПіК України». – Усі ці положення про 30% іноземців у знімальній групі чи продюсера та режисера з українським громадянством – це всього лише лазівки для іноземних кіновиробників, щоб вони просто дешевше знімали в Україні. Єдиним критерієм визначення «національного фільму» може бути його мова. Все решта – лазівки для виробників російських телесеріалів».
Та все таки не станемо заперечувати того, що одним з важливих пунктів згаданого законопроекту є пільгове кредитування виробників національного кіно. Це дасть можливість кіновиробникам не залежати від мізерного державного фінансування. Хоча, втім, такий варіант підходить тільки для комерційного кіно.
У документі також є пропозиція, що будь-який прибуток, отриманий у результаті кіновиробництва, не підлягає оподаткуванню, це стосується і реалізації прав на його використання.
У випадку, якщо цей законопроект буде ухвалений, український кінематограф може стати привабливою і вигідною галуззю для інвестування. Також тимчасове звільнення кіновиробників від оподаткування, митних зборів і орендної плати за землю, на думку багатьох продюсерів і режисерів, допоможе йому стати не тільки заняттям для фанатиків, а й вельми успішним бізнесом.
Хоча добрі наміри, як відомо, ведуть у пекло, особливо якщо вони висловлюються в Україні, де кожен рух від влади супроводжується могутнім лобі, яке, зазвичай, працює не на користь держави. І наскільки актуальним є цей законопроект в умовах світової кризи, коли згортаються багато фінансових потоків?
З цього приводу Олесь Санін висловлюється вкрай скептично: «Я думаю, що від ухвалення закону мало що зміниться, не зростуть раптом і темпи виробництва. Інвестору зараз не досить просто скасувати податки, адже у нього існує безліч способів ці податки обійти. У Росії кінематографісти були звільнені від податків, і ми бачимо результат – підвищення виробництва. Але річ у тому, що там це зроблено було в певний момент, набагато раніше.
Крім того, там відразу на порядок зросли суми державного фінансування кіно. Та все ж, російське кіно не стало рентабельним. Так, вони випускають кілька прибуткових фільмів, які лобіюються державою і які супроводить відповідне промо. Я руками і ногами за ухвалення закону про підтримку кінематографа в Україні. Але у мене немає оптимізму з приводу результатів його ухвалення. Театр і кіно в Україні лобіюються іноземними компаніями, і це відбувається вже давно».
На жаль, можновладці в Україні навіть не здатні замислитися про те, що кіно вже давно – від часів Леніна – стало одним з важливих способів як внутрішньої пропаганди, формування іміджу країни, так і просування країни у світовій спільноті. І навіть з іноземними інвестиціями можна знімати національні фільми – гонорова Польща найкращий тому приклад.
Анастасія Алексєєва, «ПіК України»
Источник: Телекритика
|
