Сучасний інформаційний простір функціонує не ефективніше, ніж колись. Це пов'язано з тим, що в ньому різко зросла роль розважальності. З іншого боку, більш управними сьогодні стали й основні фігуранти інформаційного поля. У них тепер ширший інструментарій.
Головне, що дефіцит інформації замінився дефіцитом уваги, оскільки інформації значно побільшало. Й тепер слід керувати саме увагою масової свідомості, утримуючи її на потрібних об'єктах і ситуаціях якомога довше.
Та навіть розважальний компонент залишиться ідеологізованим, тільки в м'якшій формі. Наприклад, російській розважальний «Прожекторперісхілтон» має ту ж матрицю політичного домінування, що й телевізійні новини. І там, і тут якщо було згадано Путіна, буде згадано й Медведєва. Якщо Естонію, Білорусь чи Грузію подано в новинах як недружню державу, вона стане таким само об'єктом і тут. Тільки тепер це буде не «ворог», а об'єкт для сміху. І все це робиться на рівні інтерпретацій, а не фактів. Саме інтерпретація є полем діяльності для такої професії інформаційного поля, як спін-доктор.
Оскільки професії спін-доктора в чистому вигляді, як, наприклад, у Великобританії, на пострадянському просторі не існує, а функції управління (корекції) інформаційного простору все одно досить активно виконуються, виникає залежність не від загального, а від персонального досвіду тих, хто цей досвід використовує. Тобто досвід цей передається не за книжками, а за практикою, що має як негативи, так і переваги.
Метою роботи спін-доктора є коригування негативної інформації, коли вона вже прорвалася в загальний інформаційний простір. Пострадянський спін-доктор має і власний здобуток, до якого не дійшли західні: боротися з негативом тільки в тому просторі, де він проявився. Якщо негатив був в інтернеті, не слід воювати з ним у телебаченні, бо це тільки розширить коло тих, хто з ним ознайомиться.
Тут слід також пам'ятати, що в нас є деяка невідповідність у довірі до різних телевізійних новин. Як правило, новини, більш наближені до влади, користуються меншою увагою, ніж новини опозиційні (чи такі, що мають за собою старий шлейф опозиційності, як це відбувається сьогодні з 5-м каналом). І це можна зрозуміти, оскільки позитивні новини влади про себе є менш інформативними в цілому, ніж новини негативні. А якщо ж взяти до уваги ще й здатність пострадянської людини читати поміж рядків, можна дійти висновку, що глядач є досить озброєним проти спроб маніпулювати ним.
Але маніпулювати все-таки вдається, коли піднімається емоційний рівень ситуації і комунікації про неї. Раціональний компонент у цьому випадку вже не працюватиме так, як треба. Дрю Вестен узагалі вважає, що на виборах працює виключно емоційний компонент (див. працю: Westen D. The political brain. – New York, 2008). Ступінь емоційної підтримки також дозволяє краще прогнозувати результати виборів. Емоційне важить для виборця більше, ніж раціональне.
Помаранчева революція базувалася на інформаційному потоці й емоційних інтерпретаціях того, що відбувається, породжуваних 5-м каналом. Це вдалося зробити, піднявши емоційний рівень боротьби майже до біблійного рівня боротьби добра і зла. Цьому також сприяла поява Ющенка як отруєного владою кандидата. Але максимальна емоційність веде до мінімальної раціональності, тому її так полюбляють політтехнологи.
Тверезі західні голови й тоді, й тепер розуміють, що це не було революцією. Наприклад, майбутній посол США в Росії Майкл МакФол каже, що він належить до меншості, яка не вважає події в Києві революцією. У випадку російського 1991 року ставки були набагато вищими – капіталізм чи комунізм. Тому в Росії він бачить революцію, а в Україні – успішну народну мобілізацію. Адже це був рух на повернення того, що вже було обрано. До речі, він підкреслив, що України немає серед пріоритетів США, на відміну від того, що думає про це Росія.
Перебудова також піднімала (породжувала) забуту в період застою емоційність на новий рівень. При цьому, як, до речі, і в попередньому випадку, йшов вибір між реальністю (Леоніда Брежнєва чи Леоніда Кучми) і віртуальністю, бо нам лише розповідали, як усе буде добре. Ми не мали жодних доказів цього, окрім слів. І там, і тут гарні хлопці з екрану пропонували перемогти поганих хлопців із життя. Вони завжди казали «ми» про нас і про себе, а всіх інших називали «вони». Це теж є одним із найперших серйозних протиставлень: «ми» завжди будуть нам ближчими, ніж «вони».
Все це звичайний політтехнологічний хід: збільшити (а реально навіть гіперболізувати) негатив супротивника і свій власний позитив, щоби полегшити виборцю правильний вибір.
Але є складніші ситуації. Наприклад, ҐКЧП вважається такою технологією, коли одночасно керували дві сторони, умовно назвімо їх західною і комуністичною. ҐКЧП мав так багато дивних характеристик, що не дозволяють віднести його до намагання придушити щось. Нещодавно прозвучала ще й така. Один із генералів КҐБ, якого залучили до «путчу», розповідав, що коли він вийшов на балкон і побачив техніку з номерними знаками, він одразу зрозумів, що це підстава. Адже в справжніх випадках техніку не дають ідентифікувати.
Тобто тут була складніша конструкція. ҐКЧП виходить захистити радянську владу так незграбно спеціально, щоби програти. Це те, що Наомі Клейн назвала шоковою доктриною, коли провокується шок, який не дасть соціальній системі повернутися до висхідного стану (див. працю: Klein N. The shock doctrine. The rise of disaster capitalism. – New York, 2007). Справжні перевороти й путчі вивчаються так давно і так прискіпливо, що помилок у них бути не може (див. праці: Luttwak E. Coup d'etat. A practical handbook. – Cambridge, 1979; Bob C. The marketing of rebellion. Insurgents, media, and international activism. – 2005; Кургинян С. «Секретная» папка ЦК КПСС с надписью «Кургинян» // Кургинян С. Актуальный архив. Работы 1988 – 1993 годов. – М., 2010). Але все це, якщо вони справжні.
Майбутньому переможцю Борису Єльцину потрібна була битва, яка б розставила всіх на свої місця. Михайло Горбачов, до речі, вже не зміг повернутися в сідло після ролі фороської жертви. Після цих подій йому лишилася виключно роль мемуариста.
Загибель трьох захисників Білого дому стала національною трагедією, а загибель сотень під час обстрілу парламенту вже самим Борисом Єльциним узагалі не стала новиною. Ось яку перевагу мають інтерпретації над фактами.
Україна продемонструвала інтерес і до такої активності спін-доктора, як переключення уваги масової свідомості. Як приклад можна навести раптово розгорнуту боротьбу з грипом уряду Юлії Тимошенко, коли прем’єр навіть розвантажує ящики з ліками, тоді як самої епідемії немає. До таких же переключень сьогоднішнього дня відносять 9 травня у Львові і холеру в Маріуполі. На останню як на політтехнологію звернув увагу у своєму ток-шоу Євгеній Кисельов (3 червня 2011-го), якого підтримав редактор «Коментарів» Вадим Денисенко. І це було трохи дивно, бо по суті провладний телеканал звинувачував владу в маніпуляціях.
Тобто, щоденно увагу населення відволікається на автомобільні аварії, вибухи снарядів, лісові пожари чи повені. Але цього недостатньо – виникає потреба штучно підтримувати увагу до незгасимих інформаційних «вогнищ», оскільки події першого класу мають властивість швидко закінчуватися.
Источник: osvita.mediasapiens.kiev
|
