У зв’язку з підвищеним інтересом шанувальників шоу «Танцюють всі!-2» до того, хто ж так колоритно перекладає українською Франциско Гомеза, ми вирішили організувати інтерв’ю з його перекладачем – Сергієм Саржевським.
Сергію, розкажіть: з чого почалася ваша робота з каналом СТБ?
Робота розпочалася з того, що мене просто запросили взяти участь у прослуховуванні, потім були перемовини. Після чого, по довгому розмірковуванні й обговоренні, все ж таки зупинилися на моїй кандидатурі.
Йдучи на проект «Танцюють всі!-2», ви знали, кого перекладатимете?
Ні, не знав. Річ у тім, що я взагалі не маю часу на телебачення, тому не дивлюся такі програми через неймовірні завантаження на роботі, родину і, звісно, неосяжну кількість інших захоплень. Я знав колег, які до мене працювали на цьому шоу, але навіть не завдав собі клопоту поцікавитись, чим же вони тут займалися. Серед наших кіл ходила така поголоска, чутка, що наші хлопці працюють на шоу, але це мене мало цікавило, тож не подивився і не послухав. Тепер жалкую. Варто було дізнатися.
Наскільки нам відомо, ви вивчали англійську мову у спецшколі, але університет закінчили за спеціальністю «українська мова». Звідки маєте таку чудову практику, і де працювали з англійською мовою до проекту «Танцюють всі!-2»?
Так, англійську мову я вивчав у 92-й спеціалізованій школі. Після того я намагався вступити до університету на романо-германський факультет, мене не взяли, тому вирішив вступати на українську філологію. Зізнаюся, що ніколи не шкодував про це. А потім так склалися обставини, що я поїхав до Австралії, де і практикувався англійської. Після повернення почав працювати перекладачем, бо на той час було мало людей з «живою» англійською мовою. У мене великий перекладацький досвід та багато праць з англійської мови. До того як я потрапив на проект «Танцюють всі!-2», я працював на телебаченні, але робота на цьому шоу відмінна від того, що я робив раніше. Моїм завданням було просто гарною мовою, чітко, по-дикторськи щось розповідати. Тепер зовсім інакший переклад. І це для мене особливий досвід.
Розкажіть, як познайомилися з Франциско Гомезом?
Ви знаєте, нас, як-то кажуть, одразу офіційно один одному не рекомендували. На кастингах він здалеку знав, хто це – я, я знав, хто це – він. Я мусив знати багато, адже я його спостерігав, слухав майже цілоденно. Власне, мене це влаштовувало.
Ви працювали з Сиско під час кастингів. Від чого найбільше втомлювалися?
Я найбільше втомлювався від того, що я мав весь час бути в образі, зосередженим. Навіть коли я не працював на кастингах, я дивився всі виступи, щоб швидко і вправно реагувати на коментарі членів журі, особливо Сиско, безперечно. Хоч перебування у цьому шоу повсякчасне – я не міг від цього якось відвернути свою увагу. Поки я був на кастингах, від приходу і то того часу, поки я не йшов додому, я весь час працював внутрішньо, і це для мене було найважче. Тоді як на звичайному синхроні я міг абсолютно вимикатися, від’єднуватися на певний час, то на шоу я такої можливості не мав. І це наді мною тяжіло, я з превеликою трудністю і важкістю скидав із себе оцю машкару – шоу «Танцюють всі!». Навіть коли я приходив додому і хотів щось робити, я снив цим і жив перекладом фактично цілодобово. Це для мене було важко.
Що наразі, під час прямих етерів, вважаєте найскладнішим?
Для мене найскладніше – синхронізація. Взагалі я синхронний перекладач, але коли я слухаю свої переклади у записі, я бачу, що немає цілковитої гармонійної синхронізації, зважаючи на цілу низку технічних причин. Проте я намагаюся робити цю синхронізацію. Важко, коли два мовні річища зливаються, щоб ніде було гілку встромити у цьому потоці.
Чи траплялося у вашій практиці, що ви збивалися у процесі перекладу? Якщо так, то як знаходили вихід із такої ситуації?
Це таємниця поетичної творчості. Але я можу її розкрити: річ у тому, що у нашій професії є компенсаційний переклад. Ніхто не вільний від помилок, і якщо ти схибив, то тоді наступні фрази ти маєш якимось чином надолужити, щоб у слухача склалося враження, що ти сказав те, що треба. І це єдиний спосіб і єдина рада на телебаченні. Наприклад, у перекладацькій діяльності я можу або вибачитися, або перепитати. У нас же тут іде усе наживо, і я не можу вибачатися перед мільйонною аудиторією. Треба шанувати глядача і телебачення, адже це колективна праця. Я не можу дозволити собі якісь помітні хиби.
Ви підбираєте дуже колоритні українські вислови, від яких у захваті телеглядачі («я заскочений», «ушкварити», «цить, голото», «не дасть у кашу наплювати»). Звідки таке багатство української мови?
Українська мова дуже багата і розмаїта, як життя. Дуже прикро, що нині ми схильні про це забувати. Усім відомо, що одна із найсильніших рис української мови – це емоційно забарвлена лексика. Коли я прийшов на проект «Танцюють всі!-2», перше зауваження, яке я отримав від керівництва, – це те, що треба говорити емоційніше. Чому так сталося? Тому що ми – перекладачі – повинні триматися у тіні. Уперед веде мовець, а перекладач допомагає підтягати хвости і все добре робити в тилу. А тут я не міг зрозуміти, як говорити емоційніше. Потім збагнув, що треба вдатися до емоційно забарвленої лексики, тоді воно буде так, як потрібно. І щиро.
Англійська Сиско така ж колоритна й гостра, як ваша українська? І, на вашу думку, вам вдається передати справжню вдачу свого підопічного?
Сиско таки справді доволі колоритний. Він не корінний англієць, але оскільки давно живе у Лондоні, як-то кажуть, наламав язика і дуже гарно говорить англійською мовою. Я намагаюся показати та передати його характер засобами мови, розкрити суть його думки та ще трохи причепурити вислови. Це все ж таки телебачення.
А ви самі слідкуєте за шоу, вболіваєте за когось? Якщо Франциско критикує когось, чий виступ вам сподобався, вам складно не вдатися до суб’єктивності й перекласти його репліки точно?
Коли я починав працювати на шоу, то був абсолютно вільний від якихось почувань з приводу змагань, ну, принаймні, вболівань. А потім у мене були певні фаворити, але вони залишили проект. Ви знаєте, Франциско – фахівець, а я зовсім нічого не тямлю в танці. І якщо він або хтось інший із суддів говорить щось, то я поважаю думку кожного, тому що ці люди вклали життя у танці. А я людина стороння і перебуваю за лаштунками. Я не пригадую жодного такого випадку, щоб у мене була якась така незгода чи опір Сиско через те, що він щось сказав моїм фаворитам. Я зовсім не за те думаю, коли його перекладаю. Я не переймаюся, хоча співчуваю зворушливі моменти на проекті.
Сергію, скільки взагалі мов ви знаєте? І якою мовою спілкуєтеся в житті?
Я виріс у такій родині, де затямив змалечку і на все життя те, що рідна мова – українська. Безперечно, російська мова мені близька, я маю культурні симпатії до неї. Але спілкуюся українською. А взагалі, я не піддався великому поліглотству і налягаю на ті мови, що знаю (українська, російська, англійська) та намагаюся довершувати їх. Ще я знаю церковнослов’янську мову, можу нею читати, бо я православний.
Ви спілкуєтесь дуже сучасною українською. Порадьте, звідки брати знання для пересічного мешканця України задля досягнення такого мовного рівня?
Знаєте, я досить давно живу на світі й ще пригадую старше покоління моєї родини, де українську мову зберігали, плекали певною мірою. Також я пригадую моїх вчителів і в школі, і в університеті – це були люди, що вишукано, досконало володіли українською мовою. Але це була їхня рідна мова – мова хатня, їхнього довкілля, товариства. Це зовсім інакше, ніж супроти потоку, супроти течії виставляти свою українську мову серед стихії провінційного російськомовного товариства, тому що для російської мови Київ усе ж таки провінція. Ми не можемо цього відкидати. Якщо коротко, то можна у два способи відповісти на це питання: необхідні дисципліна і реконструкція – це в моєму випадку. Я просто себе привчаю до певного ладу в українській мові. Але нам потрібні сподвижники. Українська культура – вона була і залишається маргінальна, в тому сенсі, що тримається на якомусь сподвижничестві. Я, не дай боже, себе не виставляю за такого сподвижника. Але все потребує зусиль і праці, безперечно. Треба опиратися деградації.
Змушувати можна тільки себе, і якось підштовхувати, спонукати до того своє ближнє коло. Я не думаю, що когось можна змусити. Нас уже змусили певною мірою українську мову вживати – в певних контекстах і обставинах, – і це лише пішло на шкоду. Я абсолютно обома руками за статус української мови як державної, але я багато натерпівся від того, що люди з більшим задоволенням, наприклад, послухали б досить посередній московський переклад кіна, аніж переклад український. Тому я до своєї роботи підходжу з пильністю, добре усвідомлюючи, що певною мірою людям це накинули, і роблю все, щоб українська мова їм припала до душі. Працюючи з російською мовою, я менше напружуюся.
Як ви вважаєте, наразі ця деградація існує?
Мені дуже подобається цитата з Мойсея Фішбейна – українського сучасного поета. Коли його спитали: «Як ви схарактеризуєте сучасну добу в житті України?» – він сказав: «Це доба шаленої деукраїнізації». Українська мова чим унікальна – тим, що за часів радянських її не заборонили: її засобами лінгвістичними зросійщували. Тобто її викорінювали як самобутню. Всю її викорінювали, виполювали, випощували, перетворювали на смішне язичіє, поганий переклад з російської мови. Власне я самотужки, як можу, з цим борюся. Якщо людина хоче вивчити українську мову, вона має робити дві речі – говорити нею і читати гідну літературу, словники у тому числі. Наша «біблія» лексикографічна – це, безперечно, словники Б. Грінченка, цікаві словники Караванського – хоч він аматор як лінгвіст, – словники Єфремова. Ось так, з певних книжок, я наколупую те, що мені треба.
Як ставитеся до характерного СТБшного мовлення?
Я складаю глибокий пошанівок редактору за його спроби. Не з усіма його новаціями я згоден, але це з погляду історії мови, смаку, вибору. Якби таких людей, як він, було більше, то могла б бути здорова і жива дискусія з приводу того, що таке сучасна українська мова і яка вона має бути.
Тобто ви вважаєте, що це нормально, коли на телебаченні всі канали «спілкуються» різною сучасною українською мовою?
Я вважаю, що це добре, принаймні на даному етапі нашого розвитку. Це звертає на себе увагу і дає змогу людям порівняти рекомендоване Міністерством освіти проти рекомендованого певними ще не вмерлими редакторами. І в результаті є жива течія між тими мовними берегами.
Тоді, на вашу думку, чи є певний натяк на тенденцію, що ці «два береги» колись зійдуться до якоїсь однієї усталеної мовленнєвої норми?
Для цього потрібно зібрати живих фахівців – добрих, справді компетентних людей – у комісію, щоб вона працювала, і тоді можна буде підставно, обґрунтовано прийти до остаточного, враховуючи властивості української мови: вона любить розмаїття, рівнолежні варіанти (зблід – збліднув). Вона це терпить і навіть дуже любить. Хоча це і вважається чимось непотрібним і браком норми, але, власне, мені це подобається. Я вважаю це особливою рисою нашої мови.
Як ставитеся до запозичень у рідній мові?
Чимало перекладачів говорять, підсипаючи на кожному третьому слові щось англійське. Я ці іншомовні потоки відокремлюю. І роблю це не тому, що це мій свідомий вибір, а скоріше тому, що вважаю, що для моєї праці це ліпше. Я маю якомога адекватніше передавати засобами мови перекладу те, з чого я перекладаю. Зайві запозичення – це неуважність, воно обов’язково має бути виправдане, апробоване часом.
Що таке суржик, на вашу думку?
Особливо попервах, коли були «Брати Гадюкіни», ми ніби знову перейнялися суржиком. Я ще пам’ятаю ті часи, коли суржик звучав як екзотика, тому що вистачало мовців із доброю літературною українською мовою. Тоді це вважався таким гумористичним жестом, стилістично і емоційно забарвленим. Річ у тім, що українську культуру заганяли в резервацію, «тарапуньківщину». Вважалося, що українська мова – це сміховина і селянщина. Якби було літературне тло письменної грамотної мови, то суржик міг би залишатися на своїх позиціях. Але суржик – це біда, це рак нашої мови. І те, що робить Вєрка Сердючка і схожі люди, – це для мене не просто не смішно: це трагічно. Люди вважають, що українська мова – це те, що можна не вчити. Що можна брати до вуст лише у кадрі або сівши за пульт перекладача, але це не так. Англійська мова, російська, українська – будь-яка потребує правил і практики, вживання.
Що б ви як фахівець-лінгвіст порадили читати українській молоді?
Є великі поклади української літератури. І я ще не прочитав як перекладач, не вивчив цю літературу. Я радше повернуся до колишнього, ніж гаятиму час на сучасне. Хоча припускаю, що там може бути щось цікаве і вартісне. Порадив би читати всю класику українську, літературу українізації, відродження, 20-ті роки, початок 30-х, літературу діаспори, багато цікавої радянської української літератури, покійного Загребельного, Івана Драча, поезію Василя Стуса. Це великі знавці української мови. А там, де є знавець, там є й українська мова.
Автори: Валентина Брусенко, Наталя Єрмакова, Олена Колесник
Источник: СТБ
|
