 11 мая 2010 Я рідко їжджу за межі України, бо мені за її межами одразу ж стає некомфортно і швидко стає нудно. Але нас приїхало на зйомку багато, компанія весела, а Буенос-Айрес здається доволі приємним містом – мені, принаймні, подобається.
Щоправда, не знаю з чого почати. Плану оповіді в мене немає, фотографій викласти не можу, а враження є, тільки ж як їх правильно передати? О! Буду видавати окремі думки такими собі незв'язаними нотатками, а ви вже самі ліпіть їх докупи! Класно я вигадав? Авжеж!
Тут зараз дуже тепло. Спека. Десь приблизно +30 – коли більше, коли менше. За час мого тут перебування, мабуть, два дні були дещо хмарними, один день був доволі дощовим, всі інші дні сонце жарить просто немилосердно. Я вперше в житті користуюся захисними кремами, до того ж – з великим рівнем захисту від сонця, але все одно трохи припікся. Ті ж наші, які менш чутливі до сонця, ніж я, вже так позасмагали, що схожі на місцевих. Трохи дістає алергія – чи то через сонце, чи то через різкий стрибок з холоду в тепло. На руках з'явилася не дуже приємна висипка, з якою успішно, я так сподіваюсь, бореться якийсь засіб, куплений в місцевій аптеці.
Коли я збирався до Аргентини, від друзів та колег дізнався, що головною місцевою стравою є знаменитий аргентинський стейк. Приємна новина для людина, яка не вживає м'яса, але реальність виявилася ще менш приємною. Перші відвідини місцевих ресторанів показали, що стейки тут просто величезні, вони всюди, а крім них, тут є багато іншого м'яса, і дуже небагато їжі без м'яса. Але, як не дивно, голодним я тут не лишаюсь. Їм багато доволі одноманітних салатів, часом доповнюю їх якимось омлетом, рисом чи – о вчорашнє щастя! – гарбузовою кашею. Салати виглядають так: нарізка різної городини – зелень, морква, цибуля, варений буряк, квасоля, капуста, огірки, помідори, ще там щось; все це або подається вже у готовій комбінації, або ти сам накладаєш чого скільки хочеш. Потім поливаєш олією, оцтом, майонезом, кетчупом, ще там чимось – і їси. Такі салати. На перший погляд – смачно. На другий – нормально. Зараз вже, чесно скажу, приїлося. Але інших варіантів немає. Пару разів пробував замовити рибу – це було щось просто жахливе. Можна спробувати замовити в інших ресторанах – але значно дорожчих, а я не все собі можу дозволити. Супів ніде не можу знайти, про борщ навіть не мрію. Коротше кажучи, їжа поживна, її багато, але якась вона не дуже смачна. Хоча, я може ще просто не знайшов потрібних ресторанів?
Кава. В багатьох місцях вона просто жахлива, в багатьох місцях вона дуже непогана. Хоча, в таку спеку все частіше хочеться кави холодної, та вона чомусь далеко не всюди є. Місцеві, переважно, п'ють мате, всі ходять із своїми персональними "калебасами", чи як там вони правильно називаються, і ці "калебаси", на будь-який смак та вибір, продаються усюди. Я маю на увазі, таку спеціальну чашечку з трубочкою для пиття мате. З моїх знайомих, здається, лише Олег Артим (музикант групи "Qарпа") є великим любителем мате, але я вже йому колись подарував цей "калебас", тому дуже сподіваюся, що везти такий подарунок мені нікому не доведеться. Вони виглядають не дуже зручними для транспортування, а в мене й так вже купа замовлень на сувеніри, але допустимий ліміт вантажу я перевищив ще дорогою сюди.
Курва! Так іспанською називається поворот. Не те, щоб я почав розмовляти іспанською, просто слова, які схожі на наші непристойності, викликають у нас у всіх підвищений інтерес. Так слово, пов'язане із "забороною", звучить схоже на "проїбідо", а яйце пишеться як "huevo". Але й інші слова я також намагаюся вивчити. Тільки мені не дуже вдається. В літаку була ігрова програма, яка допомагає вивчати деякі слова. Я всю дорогу вчив, але мало що запам'ятав. Добре, що тут є перекладачі й добрі люди, які краще за мене спілкуються іспанською. А то англійську тут народ не дуже знає. Таксисти люблять спитати "ду ю спік інгліш?", але потім, як правило, розмовляють іспанською. До речі, про таксистів. Вони усі слухають доволі нормальну музику. І, що особлиово приємно, ця музика звучить з радіо. І це, як правило, хороші світові хіти, місцевий фолк-рок або... хеві-метал! Так-так, я слухав тут у таксі хеві-метал!
А ще я бачив багато хеві-метала на футболках – багато аргентинців ходять у футболках з назвами металічних команд. Багато дредів. Багато татуювань. Багато пірсінга. Багато різноманітних вусів-борідок. Багато ірокезів. Багато бруду і смороду – але це вже інше.
Про танго варто згадувати? Воно тут всюди – його грають і танцюють на вулицях, його продають у крамничках одягу, взуття, аксесуарів, музики, сувенірів. Вас запрошують на великі танго-шоу, а не хочете – ви знайдете таке шоу на будь-якій туристичній вуличці. Туристів, до речі, багато. А для туристів багато готелів і туристичних центрів, де туристи безкоштовно можуть отримати необхідну інформацію.
Архітектура мені дуже подобається. Колоніальний стиль, сучасний стиль, купа різних поєднань та експериментів. Багато пам'ятників. Багато цікавих дерев та інших рослин, як вони називаються – не знаю. Але виглядають гарно і незвично. Взагалі, фактур для зйомок кліпів тут неміряно. Мав би можливість – зняв би щось тут із задоволенням. До речі, і люди місцеві, мабуть, знімалися б у кліпах із задоволенням, бо поводяться доволі привітно і завжди позитивно реагують та фото- або відеокамеру.
Вулиці тут, переважно, двох типів – великі з двостороннім рухом і маленькі – з одностороннім. Ці вузькі вулички майже завжди паралельно-перпендикулярні, на кожному перехресті – світлофор, а в майже кожному кварталі – різноманітні імпровізовані та справжні паркінги, щоб заторів на вузьких вуличках не було. Великі вулиці, як правило, дуже сучасні, добре обладнані, з якісним дорожним покриттям. Звичайно, є дороги й менш якісні, але загальне враження від доріг в Буенос-Айресі – позитивне.
Автомобілі тут класні! Дуже крутих сучасних багато не помітно, зате безліч різноманітних старих і дуже старих автомобілів, справжніх раритетів і таких, які я бачив раніше лише в американських фільмах. Мої улюбленці, з бачених, – старий автобус "Мерседес", вантажівка "Форд" і якийсь ду-у-у-уже стильний "Порш" – мабуть, років так шестидесятих.
Тут багато дуже бідних людей. Значну частину їх ми зустріли на якійсь соціалістичній демонстрації в центрі міста. Демонстрація справила подвійне враження. З одного боку, за цих людей дійсно переживаєш, бо видно, що вони вийшли не за гроші, а за переконання і не від доброго життя. З іншого боку, не дай їм бог такого соціалізму, в якому людей морять голодом, вбивають непосильною працею і нищать відвертим терором. А ще бідні люди часто зустрічаються на центральних вуличках, де вони просто йдуть, сидять, лежать, сплять, живуть. А ще є бідні квартали, які схожі на наші вітчизняні гаражні кооперативи. Щоправда, в цих "гаражах" живуть люди, а не машини, і вони часто мають по кілька поверхів, верхній з яких не має даху. Як нам пояснили, це такі місцеві хитрощі. Нібито, немає даху – немає й офіційно добудованої споруди, а немає споруди; немає податку на неї. І, до речі, між цими недобудованими "будиночками гаражного типу" є багато великих та маленьких, схожих і не дуже, футбольних майданчиків. На них завжди повно різноманітного люду. Очевидно, для багатьох тисяч молодих людей футбол; не лише відрада в не дуже радісному повсякденному житті, але й шанс вилізти зі злиднів.
В багатих районах бідних людей не видно – мабуть, їх звідтіля просто виганяють. Або їх просто туди не пускають. Хоча якоїсь спецохорони чи поліції на вулицях видно небагато, але, мабуть, бідні люди знають, що вона десь поблизу точно є. А ще там майже усі парки огороджені та зачинені на замок. Вхід тільки для багатих, чи що?!
За рекомендацією свого канадського знайомого, я їздив до української греко-католицької церкви. Не на службу, а щоб подивитися, як живе українська громада. Храм св. Покрови, який освячував Йосип Сліпий і який відвідував Папа Іоан Павло Другий, виглядає доволі охайно. Без зайвої помпезності, але зі смаком і цілком по-українському. Всі написи; українською мовою, кольори; переважно, в жовто-синіх тонах, на вівтарі – мозаїка Святої Покрови, на вікнах; вітражі. З обох боків від вівтаря стоять прапори України та Аргентини, на малюнках, крім ликів святих та Ісуса Христа, є зображння Стародавнього Києва та України-Руси. Служба правиться українською мовою, дуже гарно співає хор. Людей на службі було близько п’ятидесяти, кілька з них; явно, не українці. Після служби ми трохи поспілкувалися з місцевими українцями. Виявилося, що етнічних українців в Аргентині не менш, як пів мільйона, але активного діаспорного життя вже немає. Багато хто вже й не ідентифікує себе з Україною, не знає мови, не цікавиться культурою. Ото тільки ті люди, які гуртуються навколо церкви, ще якось трохи цікавляться тим, що відбувається в Україні. Звісно, краще живуть ті, які приїхали туди давніше, а нова еміграція все ще бореться за нове життя. Зате часто зустрічаються арегентинці, які, дізнавшись, що ми з "Укранії", кажуть: "О, в мене друг українець! О, в мене батько родом з Одеси! О, в мене українське прізвище, бо моя сім'я десь сто років тому приїхала сюди з України!"...
І наостанок кілька слів про помітні відмінності. Зрозуміло, що Аргентина й Україна знаходяться майже на протилежних кінцях земної кулі. Але різниця полягає не лише в тому, що тут ще тільки північ, а в Україні вже п'ята ранку, і не лише в тому, що у нас зараз холодна зима, а тут – гаряче літо. Тут зовсім інакший ритм життя. Тут усі усе роблять дуже непоспіхом, неквапливо. Тут більшість магазинів, ресторанів та кав'ярень не працюють увечері та у вихідні дні. А ще тут жоден таксист не спробував нас надурити... Отаке...
Сашко Положинский
О ПРОЕКТЕ:
“БУМ” (“Битва Українських Міст”) – новый всеукраинский проект телеканала “Интер”, в котором команды из 26 областных центров страны сразятся за право называть свой город Лучшим городом Украины. Каждая команда состоит из 5-ти человек: капитан команды (известная личность) и четыре игрока (двое мужчин и две женщины).
Ведущие проекта – Степан Казанин, Валерия Ушакова и Александр Крикун.
Съемка “Битви Українських Міст”” проходила в Аргентине в феврале этого года. Премьера состоялась 7 марта.
“БУМ” снимается по формату компании Endemol, который в оригинале называется Wipeout (“Полное уничтожение”). Wipeout с большим успехом идет на крупнейших каналах мира. Количество падений в секунду в этой программе внесено в “Книгу рекордов Гиннеса”.
Подробнее о “Битві українських міст” смотрите на сайте проекта - http://bum.inter.ua/uk/
При использовании материалов ссылка на телеканал “Интер” обязательна.
«Интер» – лидер украинского телевизионного эфира. Аудитория – «18+». Входит в медиагруппу «Интер» («Интер», НТН, К1, К2, «Энтер», «Энтер-Фильм», «Мегаспорт», «MTV Украина»), которая является крупнейшей телевизионной группой по общеукраинской аудитории*. Медиагруппа «Интер» - телевидение для всей семьи. Председатель правления – Сергей Созановский. www.inter.ua (*Аудитория 18+, вся Украина)
U.A. Inter Media Group Limited основана в 2005 году. Группа владеет 61% акций «Украинской независимой ТВ-корпорации» (телеканал «Интер»), 90% акций «Кино-ТВ» (телеканал «Энтер-Фильм»), 90% «Музыка-ТВ» («Энтер»), телеканалами НТН, К1, К2, «Мегаспорт», «MTV Украина» и другими медиаактивами. Директор компании U.A. Inter Media Group Limited – Елена Хорошковская. Руководитель медиагруппы - Сергей Созановский. Медиагруппа является членом Европейской Бизнес Ассоциации, а также Американской Торговой Палаты в Украине. www.uaimg.com
Источник: Пресс-служба телеканала «Интер»
|
