Підсумки двох років влади Януковича підбивали не журналісти, а сам Янукович. У висвітленні конфлікту в УПЦ МП підсумкові програми далекі від коректності. Огляд телевізійних тижневиків за 26 лютого 2012 року.
Загадка: що робить Перший національний, коли країна підбиває підсумки двох років президентства Януковича? Правильна відповідь: підбиває підсумки вісімдесятиріччя Дніпропетровської області. Так, цього разу тижневик державного телеканалу знайшов спосіб остаточно самоусунутися від гострих політичних тем, насамперед головної з них – як живеться Україні за Януковича.
Нещодавно одна знайома журналістка, збираючи матеріал для статті, звернулася до своїх друзів у фейсбуку з закликом назвати бодай щось незаперечно добре, що зробив Віктор Федорович на посту глави держави. Але нічого, крім прокльонів і дотепів, зібрати так і не вдалося. Схоже, у провладних медіа виникла та сама проблема, а ідеологи з Банкової не спромоглися сформулювати переконливі меседжі на доведення успіхів глави держави. Тому, щоб не будувати для своїх глядачів геть нереалістичних повітряних замків, провладні канали вирішили промовчати.
Величезною допомогою для тих, хто не знав, що сказати з цієї теми, стало інтерв’ю, дане Януковичем – уже вдруге – не журналістам, а ведучим політичних ток-шоу: Андрієві Куликову, Євгенію Кисельову та Савіку Шустеру. Цю розмову цитували інформаційні програми не лише ICTV та «Інтера», але й інших каналів. Таким чином, підсумки двох років президентства Януковича підбивали не журналісти з експертами, а сам Янукович, відповідаючи на зручні для себе запитання та оминаючи ті неприємні теми та факти, які було можливо оминути.
На цьому прикладі стає наочною різниця між свободою дій ЗМІ за попередньої і за нинішньої влади. Хоч нейтральні, хоч опозиційні, хоч залежні від влади, медіа за Ющенка використовували кожну дату – річницю Помаранчевої революції, «третього туру», інавгурації, «сто днів», – як нагоду для аналізу, збирання експертних думок, проведення серйозних дискусій. Траплялися там і маніпуляції, й пересмикування, й тенденційний добір фактів і спікерів, одначе дискусія не зводилася до монологу одного політика.
Не завершеною, а отже майже не висвітленою ЗМІ залишилася історія з начебто призначенням Петра Порошенка міністром економіки. Схоже, за відсутності чітких коментарів Порошенка, в цьому просто не схотіли копирсатися, з’ясовуючи, хто ж насправді думає – Порошенко, Янукович чи Азаров. Так само не стало сенсацією та приводом для розлогих матеріалів і підвищення Валерія Хорошковського до першого віце-прем’єра. А ось що нарешті стало сенсацією та привернуло дещо запізнілу увагу тижневиків, то це події в Українській православній церкві Московського патріархату. Щоправда, виходить їх висвітлювати коректно далеко не в усіх.
ТВі, «Підсумки з Віталієм Гайдукевичем»
І все-таки дивує цей побіжний перелік головних подій тижня в масштабах світу на початку програми: якщо «таким був цей тиждень», чому «говорити будемо» не про це, а про зовсім інші події? Зокрема, саркастично переказувати відповіді Януковича на запитання Савіка Шустера, Євгенія Кисельова та Андрія Куликова. «Отака роль “я ні за що не відповідаю” Віктора Федоровича настільки влаштовує, що він не проти спостерігати за нами з межигірських лісів і після 2015 року». Віталій обіцяє, що «рано чи пізно Межигір’я буде п’ятизірковим курортом для всіх», і порівнює витрати Януковича зі значно скромнішими апетитами фінського екс-президента… І так далі.
Позаяк предметом цього моніторингу є дотримання журналістських стандартів, які досить важко сформулювати для авторської публіцистичної програми, – а саме так позиціонується проект Гайдукевича, – зіставляти зміст «Підсумків» із тижневиками інших каналів настільки ж некоректно, як прирівнювати до них спецвипуск «80 років Дніпропетровщині». Тому, напевно, час остаточно визнати програму Віталія Гайдукевича замаскованою під підсумковий тижневик телеколумністикою і припинити критикувати його за суб’єктивність, надмірну емоційність та нестриманість в оцінках. Яка, до речі, часто контрастує з порівняною безсторонністю та збалансованістю сюжетів. Очевидно, саме такий підхід до цього формату є принциповим для ТВі, і не нам із цим сперечатися.
Отже, все, що між сюжетами, оголошуємо публіцистикою, зокрема й розмови у студії – цього разу з народним депутатом Андрієм Шкілем (БЮТ), а згодом із екс-міністром економіки Володимиром Лановим. Що ж до самих сюжетів, то Роман Недзельський у першому з них підняв вічну тему: звідки беруться гроші в наших «бідних» народних депутатів, які за документами жодного бізнесу або інших джерел доходу, крім зарплатні, не мають. А також розповів про те, як депутати віртуозно уникають необхідності декларувати свої витрати. Матеріал стриманий, стрункий, логічний та інформативний.
Наступний матеріал – розслідування Олега Криштопи про долю державних закупівель, які хочуть приховати від суспільства остаточно. Актуальна й важлива тема, яку коментує найкомпетентніший експерт у цій сфері – керівник сайту «Наші гроші» Олекса Шалайський. Позицію влади в матеріалі представлено не зовсім повно, але в цьому провина самої влади, представники якої відмовляються від коментарів. Корисна спроба ще раз докричатися до аудиторії, звернувши її увагу на безлад і зловживання у сфері державних закупівель.
І знову газово-сирна війна. «Сирний скандал, схоже, був потрібен Москві в політичних, а саме в передвиборчих цілях», – таким «прозрінням» підводить сюжет на цю тему Віталій Гайдукевич. Матеріал насичений цифрами та фактажем, що ілюструє несправедливе ставлення «Газпрому» до України на тлі зниження цін на газ для Європи. Головна ідея зводиться приблизно до того, що керівники європейських держав на тлі несприятливого фінансового становища «Газпрому» добиваються зниження цін, то чому ж цього не роблять наші? ТВі від самого початку загострення на газовому фронті не дозволяв собі бути загіпнотизованим гаданою «патріотично-принциповою» готовністю української влади вести з Росією діалог із гордо піднятою головою навіть за умови позбавлення газу. Постановка питання гостра й водночас справедлива; за допомогою експертів авторка сюжету Юлія Куценко доволі глибоко занурилась у тему.
Остання тема випуску, у висвітленні якої ТВі уже раз показав себе з не найкращого боку, – протистояння в Українській православній церкві (Московського патріархату). ТВі – лише один із багатьох ЗМІ, що драматизують ці події, змальовуючи їх мало не як рейдерське захоплення української церкви зловорожим Кремлем. Підводку до сюжету витримано саме в цьому дусі: мовляв, Синод провели «без згоди і навіть без відома Володимира» (хоча учасники Синоду кажуть зовсім інше), а головні в цьому заколоті (sic!) – «так званий» (ким?) «тріумвірат». Ну, а інтонація, з якою Гайдукевич вимовляє слово «духовних» у фразі «чого надалі чекати від цих духовних людей», просто виходить за межі пристойності.
Як і минулого разу, висвітлювати тему доручили Мирославу Отковичу. Помилки лізуть одна за одною: «Олександра ДрабинкУ» (правильно – Драбинка), «багато єпископів вважають, що він надто молодий» (багато – це скільки? хто визначає, скільки багато, а скільки мало? скількох опитав автор?). Занадто сміливим є також твердження про те, що дії Синоду проти Драбинка є перемогою «проросійської» партії над ідеєю української автокефалії. Таку заяву може робити експерт-релігієзнавець, а не людина, яка, судячи з помилки у прізвищі, вперше почула про Олександра Драбинка під час підготовки сюжету. Водночас, «Українська православна церква ризикує стати політичним інструментом в руках сусідньої країни» – досить дивна теза, позаяк у тому, що УПЦ МП є своєрідним агентом московського впливу, немає нічого нового.
Знову цифри, що свідчать про переважання КП над МП мало не вдвічі за показником кількості «людей, які вважають себе парафіянином» тієї чи іншої церкви. Ситуацію частково рятує коментар релігієзнавця Андрія Юраша, який пояснює, як відбувається ця (умовна) ідентифікація з тією чи іншою церквою. А насамкінець – із посиланням на «джерела ТВі» – інформація про те, що «мільярдер з Донбасу» (sic!) Віктор Нусенкіс за умови відмови від ідеї автокефалії погодився відновити фінансування УПЦ МП – мільйон гривень на місяць. І ще трохи компліментів на адресу митрополита Володимира – мовляв, поступився своєю владою заради єдності. Фінальні кадри – Янукович цілує ікону.
Авжеж, ТВі транслює думки та штампи, приємні та близькі його уявному глядачеві – людині з проукраїнськими та опозиційними поглядами, а також неприхованою антипатією до путінської Росії. Та все ж релігія – занадто тонка матерія, щоб із нею можна було так поводитися. Це може травмувати і образити глядачів, нехай навіть не постійних, а випадкових.
5 канал, «Час: Підсумки»
Перш за все, хочу перепросити команду тижневика 5-го каналу. В попередньому огляді я написав таке: «Команда “Час: Підсумки” не приховує своєї глибокої заангажованості – в найкращому сенсі цього слова, – і все ж програмі вдається висловлювати свої почуття, не виходячи за межі професійної пристойності». Слово «заангажованість» образило журналістів 5-го. Насправді я мав на увазі людську симпатію до екс-міністра, вияви якої часто-густо трапляються в матеріалах каналу. Перепрошую за необачно вжите недоречне слово.
26 лютого «Час: Підсумки» виявилися чи не єдиною підсумковою програмою, що вирішила всерйоз, без істерик та філіппік, дати оцінку владі Януковича наприкінці другого року її існування. Тон обрали стримано-іронічний: «Дату своєї інавгурації Президент не святкував, принаймні, публічно. У суботу він проводив робочі зустрічі у Межигір’ї. Даті завдала тон радниця голови держави Ганна Герман. Вона заявила, що якість роботи Януковича оцінила би на “5” за 5-бальною шкалою. Услід за Герман оцінювати Президента взялися експерти, політики, громадські діячі та всі охочі. Так, експерти, опитані Deutsche Welle, проаналізували самі лише передвиборні обіцянки і поставили Главі держави – “1”. Опозиція заявила про “3 з мінусом”. Прості українці в грудні минулого року в Президентському рейтингу уперше оцінили вище Юлію Тимошенко. За соціологію Центру Разумкова у неї 16,3%, в чинного Президента на 3 менше. Утім, сам герой останньої дворічки вважає, що соромитися перед людьми йому нічого. І не проти 2-го терміну». В панорамному сюжеті на цю тему Ірина Герасимова поєднала невдачі, спроби виправдатися, фірмові курйози Януковича, критику з боку Заходу й багато інших речей. Сюжет змістовний і якісний, а з огляду на відсутність конкуренції з боку інших каналів його можна сміливо назвати найкращим на цю тему. :)
Певною інтригою було те, як програма вийде із пікантної ситуації з завислим у повітрі призначенням Порошенка, зважаючи на те, що сам Петро Олексійович від коментарів утримується, і замовчувати цю історію теж не можна. Та й занадто багато – можливо, саме існування програми «Час: Підсумки» в теперішньому не цензурованому вигляді, – залежить від того, чи стане Порошенко міністром. Повелися пристойно: розповіли про всіх, а поміж іншими й про Порошенка. В подробиці та приховані мотиви занурюватися не стали: «Стосовно ж крісел міністрів фінансів та міністра економіки, то вони поки що порожні. Лідер парламентських регіоналів, як про доконаний факт заявив про призначення Юрія Колобова, нинішнього заступника голови НБУ, у Мінфін, і Петра Порошенка – Ради НБУ в Мінекономіки. Президент ці варіанти підтвердив, і навіть зробив Порошенкові пропозицію публічно, але указів немає». Зате покритикували Хорошковського за те, що він нічого не зробив за місяць на чолі Міністерства фінансів.
Наступну тему – те, як депутати обходять вимоги антикорупційного законодавства щодо декларування доходів і витрат, висвітлено коректно і вичерпно. Далі цікавий і злободенний сюжет про те, як в Україні нищать бездомних тварин. Інформаційним приводом для матеріалу став суд над Олексієм Ведулою, який жорстоко вбивав вуличних собак. Можливо, проблему взято в занадто вузькому ракурсі, адже не менше, аніж від «доґхантерів» та садистів, тварини страждають від комунальних гицлів. Саме їхня жорстокість «прославила» Україну в західних ЗМІ останнім часом, змусивши захисників природи закликати до бойкоту українських матчів футбольного чемпіонату Європи.
І остання тема – конфлікт в УПЦ МП. У порівнянні з матеріалом ТВі сюжет Наталії Жижко значно цивілізованіший. Бачимо прагнення журналіста розібратись у подіях та розставити все на свої місця, а не нахрапом почепити на все свої ярлички чи провістити скорий кінець церкви Московського патріархату. Недоліком матеріалу є те, що залучено лише одного експерта, чия думка не може створити об’ємної картини, одначе загалом, будучи розказана без ухилу в геополітику та прикладну русофобію, ця історія тільки виграє. При цьому слово «проросійський» у матеріалі таки присутнє, одначе на цьому не робиться надмірного наголосу. Безперечно, ігнорувати той факт, що ієрархи, котрі провели Синод, симпатизують Москві та є прибічниками «русского мира», не можна. Проте й змальовувати конфлікт в УПЦ як бій між хорошими-українськими та поганими-російськими силами означає спрощувати ситуацію, не кажучи вже про те, що це жодним чином не сприяє вирішенню проблем усередині церкви.
«1+1», «ТСН. Тиждень»
Починають збалансованим і насиченим експертними коментарями сюжетом Григорія Жигалова про українсько-російські газові справи. Далі – інформативний уривок із інтерв’ю Януковича трьом ведучим. З усього сказаного Януковичем дібрали заяви про готовність розглянути прохання Тимошенко про помилування та про думки щодо балотування на другий термін. Оце, можна сказати, й відзначили другу річницю президентства.
Про новини у справі Тимошенко повідомляють іще стисліше: «Хірургічна операція Юлії Тимошенко не потрібна. Це остання заява державних медиків за результатами рентгена і МРТ. Їх екс-прем’єру зробили у Харкові. Хоча дочка Тимошенко повідомила, що в матері виявили грижу хребта, а канадський лікар Пітер Куйтан заявив про необхідність продовжити обстеження, бо для остаточного висновку потрібно бачити історію хвороби, яку канадцям, за словами Куйтана, не показали». Так само стисло висвітлено ще кілька резонансних новин: інформацію Bloomberg про перебування України на межі дефолту, відкликання урядового закону «Про вищу освіту» (його названо «скандальним»), рішення не закривати справу В’ячеслава Чорновола, намагання шахтарів узяти штурмом Міністерство праці й соціальної політики. Дуже стисло й про незрозумілу ситуацію з призначенням Порошенка: «У Мінфіну знову новий очільник. Валерія Хорошковського, який покерував Міністерством лише місяць, Президент призначив першим віце-прем’єром. Утім, одночасно і міністром економіки, як його попередник Клюєв, Хорошковський не буде. На цю посаду Янукович запросив колись помаранчевого Петра Порошенка. Однак офіційного призначення досі не відбулося». Про те, чому його не відбулося, не кажуть, хоча щодо цього було достатньо коментарів, припущень, інсайдерських «зливів» тощо.
Взявся «ТСН. Тиждень» за тему можливої приватизації «Укрзалізниці». На противагу матеріалові, показаному тиждень тому «Фактами тижня» ICTV, сюжет Станіслава Ясинського витримано радше в песимістичному тоні, та й підводка також: «Техногенні аварії та екологічні катастрофи, скорочення транспортних перевезень і зупинка пасажирського сполучення, банкрутство. Усе це уже за кілька років може стати реальністю для величезної залізничної імперії України. Більшість її потягів і вагонів практично зношені, а аварійний стан колій уже сьогодні стає причиною катастроф»; «Нашу сторінку в Facebook завалили повідомленнями про підготовку звільнень і незрозумілі реформи, які запроваджує “Укрзалізниця”. Що буде далі з “Укрзалізницею”, якщо працівників уже попередили, що вони пишуть заяву про звільнення і одразу про прийом на роботу, тільки уже у приватної особи. Я чув, що “Укрзалізниця” має стати публічним акціонерним товариством “Укрзалізниця”. Почнеться масове скорочення працівників, вагони продадуть, і ми будемо їздити на колінах. Якщо нічого не зміниться, то їздити на колінах доведеться дуже скоро». У матеріалі є синхрони керівництва «Укрзалізниці», одначе звучать вони не надто переконливо, будучи збалансовані критичними коментарями екс-міністра транспорту Йосипа Вінського. Й завершення в сюжету хоч і лайфове, але з відтінком песимізму: мовляв, хоч скільки наш паротяг реформуй, а нормального туалету в ньому все одно не передбачено.
Події в УПЦ МП «1+1» висвітлює з явною симпатією до однієї зі сторін конфлікту, звинувачуючи організаторів Синоду у відступі від християнських принципів: «У центрі уваги цього тижня залишалася криза в Українській православній церкві Московського патріархату. Хвороба Патріарха Володимира розв’язала цілу війну за престол іще живого предстоятеля – дуже далеку від Христових заповідей. Минулого тижня ми показали Блаженнішого Володимира, він ще в лікарні, але одужує і при здоровому глузді. Після першого проведеного без нього Синоду він стверджував, що контролює події і вірить, що розколу не станеться. Утім, уже за 2 дні, всупереч офіційно оголошеній волі Патріарха Володимира, який заборонив збирати Синод, кілька впливових митрополитів зібралися. Засідання тривало майже 3 години. У результаті правицю Патріарха Володимира Архієпископа Олександра позбавили високих посад і права бути членом Синоду, а питання, хто наразі керує УПЦ, стало ще гострішим. Покараного священика Синод назвав ініціатором конфлікту із предстоятелем. Проте сам Володимир звинувачення відкинув і у своєму інтерв’ю газеті “Дзеркало тижня” Блаженніший змушений був сказати таке: “Розкол може статися. Він може статися, якщо хтось його спровокує. Я вірю твердо, що Господь буде нашим захисником. Життя Церкви має свої підводні рифи, воно час від часу дає причини хвилюватися… Я збираюся звернутися до пастви з нагоди початку Посту… Донести до людей, що Бог не покидає нашу Церкву”». Та все ж рівень агресії проти «заколотників» в УПЦ МП не порівняти з ТВі.
«ТСН. Тиждень» – єдиний телетижневик, що повідомив, хоч і стисло, про публічний конфлікт між ВО «Свобода» та співачкою Гайтаною.
«Інтер», «Подробиці тижня»
Почали з газу – розлогий матеріал Геннадія Вівденка про розвиток українсько-російської позиційної газової війни, в якому є не лише синхрони сторін конфлікту та експертів, але й лайфова сюжетна лінія – героїня Катерина Мотузинська, проста селянка, з нетерпінням чекає газу й боїться, що його не стане. Загалом висновки, які можна зробити з сюжету, досить оптимістичні: Україна в разі чого впорається й без російського газу. Приблизно таку саму лінію провадив на тижні, що минув, і український уряд.
Якщо «ТСН. Тиждень» висвітлив чергові кадрові зміни в Кабміні дуже стисло, не занурюючись у подробиці історії з недопризначенням Хорошковського й Колобова, то «Інтер» узагалі обмежився констатацією підвищення свого власника: «Обновление правительственной команды. На этой неделе Виктор Янукович назначил Валерия Хорошковского на должность первого вице-премьер-министра Украины. На второй по значению пост в правительстве он перешел из кабинета министра финансов, проработав там чуть больше месяца. С назначением Валерия Хорошковского в правительстве остаются две вакантные должности: министра финансов и министра экономического развития и торговли».
На додачу до п’ятничного інтерв’ю «Подробиці тижня» взяли й невеличкий ексклюзив у Януковича, таким чином нібито «підбивши підсумки» двох років його правління. Рекордів сервільності своїх попередників, зокрема Андрія Данилевича часів пізнього Ющенка, Олег Панюта не побив, але його запитання були абсолютно беззубими: «Цими днями минає два роки вашого президентства, за ці два роки чим ви можете пишатися, через що, може, сумуєте, можливо, за щось вам соромно?» і т. п. В інших запитаннях рефреном лунає слово «непростий»: «Пенсійна, податкова, зараз медична реформа – це непрості речі, і вони не так просто сприймаються людьми», «2012-й. Він буде непростим для країни – це і випробування виборами парламентськими, це Євро-2012, яке, ми сподіваємося, пройде на високому рівні. Що ще може бути в цьому році випробуванням для України, для українців, як ви відчуваєте?». Зрозуміло, до чого це: «непросто» – це значить, що влада може не досягти позитивних результатів, але зобразити працю і намагання. Жодних запитань про Тимошенко, Луценка, кадрову політику, боротьбу з корупцією, не кажучи вже про золоті літаки, вертолітні майданчики та державні закупівлі, поставлено не було. Навіщо? Новий рік президентства – свято, яке псувати не слід.
Із решти матеріалів цього випуску «Подробиць тижня» слід зауважити якісний соціальний матеріал Христини Суворіної про намір Верховної Ради встановити вікове обмеження для штучного запліднення. Гостру й непросту проблему висвітлено глибоко, зрозуміло і з любов’ю до людини.
ICTV, «Факти тижня з Оксаною Соколовою»
В останніх двох матеріалах моніторингу на адресу «Фактів тижня» лунали переважно компліменти, тож тепер можна й трохи покритикувати. Зокрема за те, що не відфільтрували абсолютно порожню квазіновину – середній палець, який показав своїм екс-однопартійцям депутат-перебіжчик Володимир Каплієнко. Можливо, в англійському парламенті щось подібне й могло би бути приводом для обурення – мовляв, як непристойно поводяться народні обранці. В українському контексті це просто зайве акцентування уваги на дурниці.
Почався випуск із кадрових перестановок в уряді. Доволі повно розповіли про ситуацію з Порошенком і Колобовим: «На фінанси претендує 38-річний Юрій Колобов. Віднедавна він є заступником і правою рукою керівника Нацбанку Сергія Арбузова. Політики поспішили заявити і про ще одне призначення: Петра Порошенка на посаду міністра економіки, але президентського указу щодо колишнього учасника помаранчевої команди досі не має. Представники опозиції твердять, що їх колишній соратник від пропозиції відмовився, натомість Президент заявив, що прийме рішення вже за кілька днів, коли Петро Олексійович представить йому план дій міністерства. Відомо, що кандидатуру Порошенка Президенту запропонував Микола Азаров. Його ж особисто кадри перестановки не торкнуться». Хвалебний синхрон Януковича про Азарова в цій ситуації є виправданим. А ось із п’ятничного інтерв’ю «Факти тижня» вибрали лише одну цитату – про те, що Україна буде принциповою у відстоюванні вигіднішої ціни на газ. Другої річниці Януковича ніби й немає.
Далі інформативний сюжет Олександра Візгіна про газові переговори, витриманий у нейтральному тоні. До огляду важливих подій тижня потрапили зникнення топ-менеджера компанії «Нафтогазвидобування», шахтарський штурм Міністерства праці і соціальної політики, демонтаж ринку «Юність» у Києві (важливість цієї події в масштабах країни викликає великі сумніви), сумнозвісний середній палець Каплієнка і – зненацька – секс-скандал навколо Домініка Стросс-Кана. Далі в програмі ще раз з’являються політики – в сюжеті про Масляну, де Тарас Чорновіл, Лілія Григорович та Микола Томенко висловлюють свої міркування з приводу традиції смажити млинці.
«Україна», «Події тижня»
«На этой неделе все народные календари хоть и призывали к беззаботным гуляниям по поводу Масленицы, народу, то есть всем нам, было не до гуляний. По минному полю не разгуляешься. Под ногами образовались выбоины на полметра: не обойти, не объехать. А с воздуха – ледяные снаряды падают в виде килограммовых сосулек. Есть жертвы. И вот пока таким образом у нас зима встречаются с весной…». У кожному матеріалі цього моніторингу неодмінно йдеться про словоблуддя в підводках ведучого тижневика «України» Андрія Данилевича. Очевидно, час це припиняти. Звісно, жодних форматних канонів для щотижневої підсумкової програми, – та ще й авторської, – не існує, і якщо російські консультанти каналу «Україна» визнали за необхідне культивувати цю безглузду пародію на «парфьоновщину», це їхня справа.
Сюжет на тему газових переговорів Сергій Кудімов витримав у стилі саркастичної буфонади: «Знакомьтесь: доверенное лицо Путина, Сергей Нарышкин, председатель Российской Госдумы. А можно и так: “Ваше Сиятельство”. Это не по протоколу – по родословной. Из Нарышкиных мать самого Петра І. Потом потомок по материнской линии – тоже человек державный. Его Превосходительство председатель Государственной Думы, действительный государственный советник первого класса, приехал в Киев с особенной миссией», «Нормализация отношений, честное сотрудничество, миру мир и парламентская дружба. Слова льются, как музыка. Голос спецгостя из России предательски дрогнул лишь однажды, но в каком месте!». Одначе змісту це не шкодить: у матеріалі викладено позиції сторін, позначено «підводні камені» нинішніх переговорів, наведено коментарі компетентних експертів. Завершується сюжет уривком із мультиплікаційного агітролика Путіна, де Януковича зображено в такому приниженому вигляді, що «Україну» залишається тільки похвалити за сміливість – тотально провладні канали навряд чи наважилися б показати щось подібне.
Ще одна інформація, яку воліють не розголошувати інші провладні канали, але повідомляє «Україна» – про близькість України до дефолту. Щоправда, із запереченням від Азарова. Що ж до призначення Порошенка й Колобова, то тут викрутилися також у «фірмовому» для «Подій тижня» стилі: «про це ми говорити не будемо». «В ближайшем будущем героем этой нашей должностной рубрики станет новоназначенный министр финансов и министр экономического развития. Фамилия уже у всех на устах, но мы сегодня их называть не будем, поскольку руководствуемся исключительно фактами». Прийом сумнівний, але, принаймні, в цьому тижневик «України» послідовний.
Наступний сюжет авторства Бориса Іванова – якісна «соціалка» про проблеми з водопостачанням. А на завершення випуску – релігійна тема: розпочинаючи підводку з анонсування Великого посту, Андрій Данилевич переходить до конфлікту в УПЦ. І тут же переступає межу коректності: «В крупнейшей церкви страны, Украинской православной церкви Московского патриархата, начались перемены тектонического характера. Во вторник состоялось заседание Священного Синода, высшего коллективного органа власти в Церкви. Его результаты пресса назвала “ГКЧП по-православному”. В роли Форосского пленника – Митрополит Владимир, тяжело болеющий с сентября и фактически изолированный от церковной жизни в одной из киевских больниц». По-перше, «крупнейшая» – досить відносний і, відтак, сумнівний епітет. По-друге, що це за преса порівняла Синод із ГКЧП, чому на неї не можна послатися конкретніше? Втім, подальший матеріал Андрія Кузакова подано з позиції стороннього спостерігача, тон коливається від злегка іронічного до нейтрального. У порівнянні з матеріалами інших каналів у цьому сюжеті є дещо дуже важливе: цифри, які ілюструють цінність посади митрополита Київського і всієї України: «Быть Митрополитом Киевским и Всея Украины – значит управлять большей частью Русской Православной Церкви: здесь 45 епархий, более 11 тысяч приходов, более 9,5 тысяч священников и миллионы верующих. С таким влиянием не может сравниться даже Киевский патриархат. Он, по официальной статистике, вторая по величине Церковь в Украине: 34 епархии, 2781 приход и более 2000 священников. Поэтому для Московской патриархии вопрос влияния на Киевскую митрополию – вопрос не только церковно-административный, но церковно-политический». Ці цифри значать більше за сумнівні результати соцдосліджень про кількість тих, хто самоідентифікується як «московський» і «київський» православний. Як і деякі суто економічні аргументи, яких не враховують колеги з інших каналів, що просувають «геополітичну» версію природи конфлікту в УПЦ МП. До коментування Андрій Кузаков залучив експерта Олександра Сагана, до якого часто звертаються в цій потребі, а також представників УПЦ КП, УГКЦ і навіть фахівця з піару. Отже, якщо розглядати сюжет Андрія окремо від підводки, його слід визнати найзмістовнішим і найоригінальнішим із матеріалів підсумкових тижневиків, присвячених цій темі.
Источник: mediasapiens.kiev.ua
|
