Ймовірно, серед ув’язнених та їхніх родичів можуть знайтися невдоволені тим, що автор безпрецедентного розслідування «Лук’янівка. Тюрма №1" каналу TВi Костянтин Усов порушив тюремний спокій...
Своїм спецрозслідуванням «Лук'янівка. Тюрма №1», показаним 2 квітня на TВi, кореспондент програми «Знак оклику!» Костянтин Усов втер носа зашкарублим майстрам політичної джинси, хитромудрим «зливним бачкам» і метрам західної журналістики. А головне - «українській» владі, яка розігрує з себе майже демократичну та європейську в донецькому варіанті.
В інтерв'ю «Телекритиці» він так сформулював своє життєве й професійне кредо: «З бандитською силою можна боротися тільки розумом. Розумом, помноженим на силу волі. Розум і воля спроможні подолати все. Треба тільки забути про страх».
Ці слова я сприймаю не як пафосну риторику, а через призму неординарних учинків. Усов здійснив майже неймовірне: вперше зумів проникнути крізь мури Лук'янівського СІЗО й донести до телеглядача жахи тюремного життя в українській Бастилії.
Безпрецедентне розслідування справило великий психологічний ефект на мислячу частину суспільства. Втілений зухвалий намір викликав захопливі відгуки на сайтах: «Бомба!», «Передача - бомба!», «Респект Костянтине! Ти - справжній журналіст!». До безлічі подібних коментарів хочу додати від себе: такого мені не доводилося бачити на світовому, не кажучи вже про українське, телебаченні.
Молодий репортер став одним із найпопулярніших тележурналістів в Україні. Вияви цього були очевидні ще раніше в низці його матеріалів у програмі «Знак оклику!». В саркастичному сюжеті «Орендувати натовп» («Знак оклику!» від 05.02.2011), він, узявши на себе роль удаваного ляльковода, показав через влаштовану ним незначним фінансовим коштом мітингову виставу, як у сучасному українському суспільстві функціонує «демократія» за гроші. Постановочний сюжет викликав ажіотаж в українських та закордонних медіа, а в інтернеті його обговорювали як політичну тему дня. Досить значний резонанс викликав і перший телефільм Усова - «Справа Луценка» у спецпроекті каналу ТВі «Спецрозслідування. Політичні репресії».
До створення документального фільму «Лук'янівка. Тюрма №1» Усова підштовхнула жорстока байдужість влади до долі тисяч в'язнів, провину багатьох із яких ще не доведено. Наприкінці стрічки він доходить висновку, замислитися над яким варто кожному. Ось він: «Нам знадобилось півроку жити ночами, по крихтах отримувати від сміливих небайдужих ув'язнених уривки їх життя, схиляти до суспільно корисної співпраці офіцерів СІЗО. Люди, наділені владою, могли б провести таке ж розслідування набагато швидше. Ті, кому закон гарантує право безперешкодного відвідування пенітенціарних установ у будь-яку пору дня чи ночі, все це знають і без нас. Знає і Президент, і Міністр юстиції, і Спікер Парламенту, і Уповноважена Верховної Ради з прав людини, і Генеральний прокурор, і підлеглі йому прокурори. І, звичайно, знають самі тюремники. В'язниця - це мікромодель держави. Якщо чиновникам плювати на нас на волі, вони плюватимуть на нас, якщо ми раптом опинимось і за ґратами».
Початок телефільму «Лук'янівка. Тюрма №1» наочно демонструє відсутність реальної можливості проводити серйозні журналістські розслідування в сьогоднішній Україні «законним» чином. Так само як і домагатися справедливості. Автор з'являється у прохідній Лук'янівського СІЗО разом із адвокатом жінки, котру декілька місяців незаконно протримали за ґратами. І навіть після рішення апеляційного суду про скасування вироку Олену Унгурян не відпускають вчасно на волю. На запитання «На якій підставі?» - жлобська відповідь: «Ото пріходітє завтра до руководства і виясняйте».
У другому епізоді колишній начальник Лук'янівського СІЗО Ігор Шейкін, пояснюючи причини смерті 20-річного Романа Рубана, котрий нібито загинув від удару електричним струмом, постійно плутається в поясненнях, демонструючи «наукову ознаку брехні». І, зрештою, колега Усова за професією Руслан Ярмолюк, який після трагічної загибелі хлопця відвідав заклад із сумнівною репутацією на запрошення адміністрації СІЗО, підтвердив підозру й розповів вельми цікаву подробицю. «Журналістам, - заявив він, - показують спеціально одну-дві камери, коли їх запрошують до СІЗО чи до в'язниці». А решта величезної буцегарні за межами вмонтованої «потьомкінського міні-села» - суцільна закрита зона. Тож постає запитання: як туди проникнути?
Власне, сама влада спонукала автора документального фільму до єдино можливого вибору. Іншого реального варіанту в умовах закритості суспільства у нього не було.
Аксіома: репортер, який працює в жанрі розслідувань, має бути інтелектуалом і психологом, володіти якостями фахівців споріднених професій - слідчих і розвідників, уміти визначати сильні й слабкі сторони супротивника. Молодий журналіст розробив винахідливу схему спецрозслідування, обравши ключем до нього патологічну хворобу, якою з верху до низу вражене наше суспільство.
Легко сказати: він зумів створити розгалужену по всій тюремній зоні агентурну мережу, оснащену забороненими режимом мобільними телефонами з відеокамерами. Один із вражаючих епізодів документальної стрічки - той, у якому показано «класичну тактику вербування» та утримання на цугундері агента. Оперуповноважений СІЗО за гроші й з остраху, що його викриють, готовий на все. Корупцію, що є одним з найогидніших явищ нашого суспільства, Усов використав як ефективний засіб боротьби проти закритості режиму, який її породжує.
«Протягом шести місяців, кожної ночі, вдома, з телефоном у руці я знайомився та схиляв на свій бік в'язнів з усіх куточків тюрми, - пояснює автор стрічки. - Вже за місяць я знав про Лук'янівку все та всіх».
У 45-хвилинній стрічці відтворено тюремне життя, а точніше кажучи - боротьбу за виживання в українській Бастилії, що за теперішньої влади все більше перетворюється на в'язницю для політичних опонентів. У ній розкрито чимало таємниць і спростовано не менше всіляких брехень. Скажімо, про те, що прикуту до ліжка Юлію Тимошенко насправді знімали без її дозволу в іншій камері. І що так само в іншій камері через смертоносну ін'єкцію п'яного лікаря, чиє ім'я тепер відомо, загинув Роман Рубан. І загалом про «європейський стандарт отакий», як називають його тюремники.
Відомий дисидент, багаторічний в'язень радянських концтаборів Василь Овсієнко, висловивши захоплення мужністю та громадянською позицією Костянтина Усова, згадав, як 1980 року разом з іншим в'язнем сумління Юрієм Литвином відсидів у Лук'янівському СІЗО десять днів. Відтоді, сказав він, там майже нічого не змінилося. Колись була «брежнєвка», нині додалася «кучмівка». Ставлення до в'язнів лишилося таким же нелюдським. Однак у ті часи хабарництво не сягало таких масштабів. Тюремники просто боялися брати хабарі.
Дивлячись кадри телефільму Усова про успадковане від царату та сталінсько-брежнєвського режиму й розбудоване в незалежній Україні Лук'янівське СІЗО, важко позбутися думки, що ця країна незрівнянно ближча до Ґулаґу, ніж до Європи. Голову свердлить думка, що тут карають тих, чию провину не доведено, і що сюди, якщо заманеться владі, може потрапити кожен і так само стати без вини винним.
Спецрозслідування Костянтина Усова виявилося настільки резонансним, що на нього змушена була відразу зреагувати влада. Уряд заднім числом повідомив про асигнування на потреби Лук'янівського СІЗО 1,5 мільйона гривень (при цьому станом на 9 квітня це урядове розпорядження № 177 в базі даних на урядовому порталі відсутнє. - ТК). Натомість прес-служба прокуратури м. Києва повідомила: міський прокурор Анатолій Мельник доручив провести перевірку фактів, наведених у телевізійних передачах «Знак оклику!» на телеканалі TВi 26 березня та 2 квітня з приводу порушень конституційних прав громадян, яких утримують у слідчому ізоляторі. Обіцянка шаблонно-туманна: «Усім наведеним фактам буде надано принципову юридичну оцінку та прийнято рішення згідно вимог законодавства».
А де ж були правоохоронці раніше? Чому прозріли тільки тепер? Що засліплювало їм очі раніше? За збігом обставин доручення йде від особи, яка фігурує у фільмі-розслідуванні й того ж дня, як загинув Роман Рубан, без суду й слідства зарахувала його смерть до прикрих збігів обставин. Чи не доречно було б починати перевірку з правничої оцінки власних дій?
Розпочали ж її із великого шмону в Лук'янівському СІЗО. Як повідомило «Телекритику» джерело, варте довіри, спецназівці вивертають у камерах кахельні плитки, вишукуючи телефонну апаратуру. Мета акції - паралізувати створену Усовим агентурну мережу, щоби скринька тюремної Пандори, бува, не розкрилася повністю. Згідно з тим же джерелом, звільнено з роботи тюремників, які підтримували зв'язок із журналістом-розслідувачем. Так закінчилася кар'єра оперуповноваженого Петра Березовського, котрий не приховував своїх намірів і публічно викривав у документальному фільмі тюремну систему корупції, не замовчуючи імен та прізвищ. До карцеру кидають виявлених учасників таємної агентурної тюремної мережі.
Інший ризик, як повідомляє джерело, йде від кримінальних авторитетів - злодіїв у законі, які підтримували «порядок» у СІЗО. Вони ображені на того, хто своїм розслідуванням порушив їхню «тишу і спокій».
Влада опрацьовує родичів в'язнів, щоб, спекулюючи на їхньому вразливому становищі, вести психологічну війну проти бунтівного журналіста.
Сам автор телевізійного спецрозслідування розповів мені, що його вже двічі викликали на допити до Солом'янського райвідділу міліції м.Києва. Втім, це нормально - вважає Усов.
Не випадково голова Комітету з питань свободи слова та інформації Юрій Стець запропонував включити до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради питання про журналістське розслідування Костянтина Усова про побут в'язнів у Лук'янівському СІЗО. Він пояснив це «великою стурбованістю громадськості та міжнародної спільноти, викликаною умовами поводження з особами, ув'язненими в Україні».
Реагуючи на мій сумнів щодо ефективності цієї пропозиції у ВР в її теперішньому складі, Костянтин Усов сказав: «Я не вірю в організації. Я вірю в людей. Нехай роблять корисну справу».
Він висловив вдячність колегам-журналістам, які сприяли тому, щоб якомога більше глядачів побачили його спецрозслідування «Лук'янівка. Тюрма №1» і підтримали саму ідею. «Українська правда» розмістила його на блозі, розповів він. «Фокус» опублікував на цю тему колонку й так само розмістив фільм. Відгукнувся «Кореспондент». «Комсомольская правда в Украине» вмістила статтю з фотографіями. З «Дзеркала тижня» телефонував Володимир Мостовий, «Телекритика» опублікувала статтю про фільм Андрія Кокотюхи. З посиланням на TВі про спецрозслідування повідомили пінчуківський ICTV та «1+1» Коломойського. Костянтина також підтримав Руслан Ярмолюк із «Інтера».
Протистояння триває й виходить на новий виток. Що більший розголос, то вищий рівень особистої безпеки для людини з невгамовним громадським темпераментом, позбавленим інстинкту самозбереження. Так само як і рівень захищеності незалежних медіа та їхньої ролі в житті українського суспільства, яке стає дедалі авторитарнішим.
P.S. «Лукьяновка и Усов» - під таким заголовком на одному з маловідомих сайтів з'явився скороспілий опус «правозащитника» и «русского патриота» Ігоря Гаркавенка. Звучить у такому поєднанні доволі комічно!. Він стверджує: те, що зробив кореспондент «Знаку оклику!», без особливих зусиль зробив би будь-хто інший. Не забувши, передусім, про самого себе.
«Я видел очень много. Книги не хватит», - пояснює Гаркавенко. То чому ж у такому разі не написати декілька томів?
Замість того, щоб відповісти на це запитання, він від імені «матерів тисяч ув'язнених Лук'янівського СІЗО» і ще ширшого кола осіб звинувачує Костянтина Усова, що той проникнув...(куди б ви думали?) «в самую демократичную тюрьму на территории Украины» (ледь не в бастіон свободи) і «кинул их на доверии».
Ймовірно, серед ув'язнених та їхніх родичів можуть знайтися невдоволені тим, що Усов своїм розслідуванням порушив «тюремний спокій», викривши наявну там систему корупції, і їх тимчасово притиснуть. А як щодо більшості в'язнів, зокрема, й невинних, яких прирекли на тваринне існування? І головне, хто, власне кажучи, уповноважував пана Гаркавенка робити претензійну заяву?
Навіть не усвідомлюючи, куди він насправді гне, «правозащитник» починає люто картати всю решту пенітенціарної системи України. Чому б це раптом? Бо, виявляється, сам мав змогу насолодитися dolce vita за ґратами.
В інтернеті, на сайті з двоголовим орлом, є деякі дані про невідому в колах українських правозахисників особу Ігоря Гаркавенка, котрий відзначається «стійкими імперськими переконаннями». Виявляється, у 1990-х роках він організував підпал «русофобской организации, т.н. "Товариства украинськой мови та культури "Просвiта""» та Ізраїльського культурного центру. За що й був засуджений до 9-річного тюремного терміну. Тож немає чого плутати терориста з політичними в'язнями, яких карають у «найдемократичнішій тюрмі на території України». І звертати особливу увагу на його сентенції про українську Бастилію, в якій він ні сном ні духом ніколи не бував.
Від «Телекритики». Ми стежимо за тим, як розгортаються події навколо фільму Костянтина Усова. Найближчими днями читайте інтерв'ю Костянтина про своєрідний «постпродакшн» картини, який вибудовує їй сама українська реальність.
Источник: telekritika.ua
|
