Ні, хоч як намагайся, а логіку Першого національного зрозуміти неможливо. Вона залишається чи не найбільшою загадкою українського телебачення.
Минулого тижня, з вівторка 3 квітня по понеділок 9 квітня, в нічному ефірі канал демонстрував змагання чемпіонату світу з фігурного катання, який проходив у французькій Ніцці з 26 березня по 1 квітня. Тож усі, хто цікавився, на момент трансляції вже давно знали результати.
Утім, фігурне катання належить до тих видів спорту, де навіть знання підсумків майже не знижує цікавості. Тож тут усе було гаразд. Минулих років українське телебачення взагалі не демонструвало чемпіонати світу. Зрозуміло: транслювання коштує недешево, й якщо чемпіонати Європи Перший національний (за що йому велика подяка) все ж таки став транслювати щорічно, то чемпіонати світу йому, цілком може бути, не по кишені.
За такої ситуації демонстрування записів змагань постфактум є, ймовірно, найкращим виходом. І ті, хто ще з радянських років звик стежити за перебігом подій у цьому виді спорту, мали б лише дякувати каналові за знайдене неординарне й, загалом, цілком прийнятне рішення.
Вся річ була в тім, ЯК відбувалися трансляції. Тижневі, та й узагалі будь-які попередні анонси телепрограм жодним словом не згадували, яку саме програму й у якому виді змагань канал демонструватиме кожної конкретної дати. Тож зацікавлені глядачі мусили чекати до глупої ночі, щоб, увімкнувши телевізор, переконатися: от саме цей репортаж вони цілком могли б і пропустити.
Порядок демонстрування виявився воїстину незбагненним. У ніч на 3 квітня в ефір вийшов репортаж про коротку програму спортивних пар; насправді ці змагання відбулися 28 березня. У ніч на 4 квітня глядачі побачили коротку програму танцювальних пар від 27 березня. Ніч на 5 квітня подарувала тим, хто не спить, коротку програму чоловіків, яку вони виконували вдень 30 березня. У ніч на 6 квітня українці побачили, як ті самі чоловіки 31 березня виконували довільну програму. Ніч на 7 квітня було присвячено короткій програмі жінок, із якою вони виступили 29 березня. У ніч на 8 квітня глядачам нарешті показали довільну програму танцювальних пар від того самого 29 березня. Увечері 8 квітня в ефір вийшли показові виступи – завершальний акорд будь-якого чемпіонату, вони відбулися в Ніцці 1 квітня. Але на Першому національному цей акорд завершальним не став: ще була ніч на 9 квітня з репортажем про довільну програму жінок від 31 березня.
Ані логічної, ані хронологічної послідовності в усьому цьому не було й близько. Так, випадковий набір репортажів. У репортажі про коротку програму чоловіків Олена Степанищева, що коментувала змагання, як на доконаний факт посилалася на деякі моменти з довільної програми танцювальних пар, яку глядачі побачили лише за три дні.
А от довільну програму спортивних пар українцям узагалі не показали. Для тих, хто не знає: довільна програма – то основний вид змагань, тоді як коротка – попередній; саме довільна програма розставляє спортсменів по їхніх місцях. А подивитися цього року було на що: чого варта була хоча б фантастична довільна програма росіян Тетяни Волосожар і Максима Транькова (ще два роки тому Волосожар виступала за Україну), які після восьмого місця у короткій за сумою двох програм змогли завоювати срібні медалі, програвши чемпіонам – німцям Альоні Савченко й Робінові Шолковому – лише 11 сотих бала. А реакція японців Нарумі Такахаші й Мервіна Трена, коли вони дізналися, що вперше в історії парного катання принесли своїй країні бронзові медалі? Вона неодмінно увійде до золотого фонду спортивної хроніки – так само, як вісімнадцять років тому увійшов до нього голосний плач Оксани Баюл, яка, побачивши свої оцінки, зрозуміла, що стала олімпійською чемпіонкою. Власне, саме такі моменти й роблять спорт спортом. Перший національний позбавив українців можливості бачити, ймовірно, емоційну кульмінацію всього чемпіонату.
Чому довільну програму спортивних пар не показали? Тому можуть бути дві причини. Перша: от саме в цьому виді фігурного катання цьогоріч не брали участі українські спортсмени. То й справді, навіщо українським глядачам усі решта? Утім, у трьох інших видах українці, хоча й брали участь, посіли «далеконадцяті» місця й змагання за медалі не вели. Ба більше: у змаганнях чоловіків єдиний представник України Дмитро Ігнатенко посів у короткій програмі двадцять восьме місце й відтак, за правилами, участі в довільній програмі вже не брав. Але нам її старанно показали.
Друге можливе пояснення є й зовсім простим: керівники каналу просто не второпали, що парне катання та спортивні танці – то різні види фігурного катання. Там пари, тут пари – що ж іще потрібно? Стало вже давньою й «доброю» традицією, коли й випуски теленовин, і газетні замітки розповідають щось на кшталт: «Українці Олена Грушина та Руслан Гончаров посіли третє місце, а чемпіонами стали росіяни Тат’яна Тотьмяніна та Максим Марінін; їхній танець судді визнали за найкращий». Авторам подібних матеріалів і на думку не спадає, що з тим самим успіхом вони могли б повідомити: «Київське “Динамо” виграло 1:0, тоді як столичний “Будівельник” зіграв незрівнянно вдаліше й отримав перемогу зі значно кращим рахунком 114:98».
Досі йшлося про організацію трансляції. Справжньою піснею стало ведення репортажів – на жаль, досить сумною піснею. Треба віддати належне Олені Степанищевій: її українська мова нарешті стала практично бездоганною як із лексичного, так і з граматичного погляду. Щоправда, особисто я так і не звик чути фраз на кшталт: «До цього сезону вони готувалися разом с Татьянай Тарасавай». Можна, звісно ж, вимовляти російські імена якомога ближче до оригіналу. Але й відмінювати їх згідно з оригіналом? Тоді вже, заради справедливості й неупередженості, пані коментатор просто мусила б відмінювати фінські, естонські, угорські імена – не кажучи вже про польські, чеські, словацькі – так само за парадигмами відповідних мов. Але чомусь вона цього не робила.
Манера коментування – то було й узагалі щось особливе. Млявий темп, монотонні ледь не до гіпнотичності інтонації, великі паузи між словами, раптові вибухи сміху коментаторки посеред, здавалося б, абсолютно не жартівливих її ж висловлювань. Рятували ситуацію фахівці з фігурного катання, яких Степанищева запрошувала до співкоментування (свого співрозмовника в репортажі про довільну програму танцювальних пар вона так жодного разу й не представила). Згадувати про це було б нетактовним (ну, отака в пані Степанищевої манера розмовляти), якби не один факт: під час виступів російських фігуристів коментаторка ніби прокидалася; тут не бракувало ані жвавості, ані емоційності, ані зацікавленості в тому, що відбувається. Тут ми дізнавалися про найдетальніші подробиці з життя спортсменів та їхнього приготування до змагань.
Ні, я зовсім не за те, щоб уболівати проти росіян або, тим паче, бажати їм невдач. Але змушувати глядачів уболівати за представників однієї й тільки однієї з кількох десятків країн-учасниць? Усім веденням коментарів навіювати глядачам, що, окрім виступів росіян, нічого цікавого й важливого немає й не може бути? І з якого це дива?
А сама інформація? На самому початку показових виступів пані коментаторка просто тобі розкрила глядачам очі: виявляється, далеко не всі учасники чемпіонату змогли стати призерами, а тим більше чемпіонами. І так уже переконано вона це промовляла, що ні в кого не мало лишитися сумнівів. Отакого самого штибу «цікавинки» супроводжували всі трансляції.
Не бракувало й фактологічних ляпів. Лідерство тут належало, щоправда, не самій Степанищевій, а панові Інкогніто з репортажу про спортивні танці: «И почему маленькая Италия может готовить новых и новых ярких спортсменов, а сильная и мощная держава Украина – нет? Украина – европейская житница, но так хотелось бы, чтобы она была ещё и мощной спортивной державой!». Сайт ЦРУ США www.cia.gov, тим часом, свідчить: станом на 2012 рік населення сильної та могутньої України складає аж цілих 44 мільйони 854 тисячі осіб, тоді як населення маленької Італії – всього лише 60 мільйонів 261 тисячу.
Італійцям цього разу особливо не щастило. Італійську фігуристку Валентину Маркей (Valentina Marchei) Степанищева вперто звала Валентиною Мархай – добре, хоч не Мархало. В італійській спортивній парі Стефанія Бертон – Ондрей Готарек партнерка повсякчас виявлялася БертОн – із наголосом на другий склад. Воно й зрозуміло: НьютОн, ГамільтОн, КлінтОн. Цьогорічна чемпіонка світу Кароліна Костнер, як виявилося зі слів Степанищевої, декілька років тому стала найпершою в історії італійською одиночницею, що зійшла на п’єдестал пошани світових чемпіонатів. А як же 1978 рік, Сузанна Дріано? От уже кілька років поспіль, варто лише з’явитися на льоду італійському одиночникові Самуелю Контесті, як пані Степанищева переповідає одну й ту саму дуже щемливу історію: фігурист довго виступав за Францію, але, зневірившись коли-небудь потрапити до збірної цієї країни, змінив батьківщину й переїхав до Італії. Цю історію вже до останньої коми знають усі, хто бодай раз дивився репортажі про змагання одиночників. Цього разу по завершенні виступу фігурист промовляв у камеру щось італійською. Пані коментаторка дуже здивувалася: він розмовляє італійською мовою?! Не французькою?! Їй чомусь і на думку не спало: прізвище фігуриста звучить як типово італійське, тож, цілком імовірно, італієць за національністю Самуель Контесті просто повернувся на історичну батьківщину.
Під час показових виступів Степанищева закликала гнлядачів до національної гордості: «Дві українки зійшли на п’єдестал пошани, обидві колись на міжнародних змаганнях представляли нашу країну – щоправда, тепер вони виступають за Росію». Насправді за Росію виступає тепер Тетяна Волосожар; Альона Савченко – за Німеччину. Але якщо вже демонструвати росієцентризм, то по повній програмі, правда ж? А от про те, що обидві спорстменки різного часу виступали за Україну з одним і тим самим партнером – Станіславом Морозовим, Степанищева так і не розповіла. Вважала, мабуть, за геть нецікаве.
До всього того додайте геть незбалансований звук, коли за музикою й фразами диктора палацу спорту в Ніцці часто-густо було геть не чути слів українських коментаторів. Нагадаю: репортажі виходили в ефір глупої ночі, й експериментувати з гучномовністю телевізора якось не хотілося.
Запрошені Оленою Степанищевою фахівці розмовляли в ефірі російською мовою й лише нею. До цього не було б завеликих претензій – аби лише коментували фахово. Якби ж то Антон Ковалевський, що співкоментував виступи чоловіків-одиночників, вряди-годи не вставляв бездоганні українські фрази, які й засвідчували: українською він добре володіє, але от просто не вважає за потрібне.
Та й узагалі складається враження, що в українській федерації фігурного катання єдиною державною мовою досі є російська. От оголошує Степанищева українського одиночника: «Дмитро Ігнатенко». Титри тут само пишуть: «Dmitri Ignatenko». Оголошує Степанищева українську танцювальну пару: «Шибон Хікін-Кенеді – Дмитро Дунь». Титри пишуть: «Dmitri Dun». Удвадцяте брала Україна участь у чемпіонатах світу як незалежна держава, й за всі ці двадцять років жодного разу (!) титри не подали жодного імені українського фігуриста у транслітерації з української. Лише з російської й тільки з неї. Зрозуміло: організатори чемпіонату пишуть у титрах імена спортсменів так, як їх подає їм національна федерація. Залишається тільки позаздрити білорусам: імена їхніх спортсменів титри подавали чітко у транслітерації з білоруської.
Через усі ці прикрі моменти на думку час від часу спадало: а може, саме тому репортажі й поставили на нічний ефір?
Источник: telekritika.ua
|
