Всю свою історію суспільство має інститути, які утримують у головах своїх членів ту чи іншу картину світу. Це може бути релігія, ідеологія або журналістика, а також школа, мистецтво чи література. Але кожен раз додатково до своїх головних функцій об'єкту впливу передається та або інша матриця чи інтерпретація.
Всі основні інтелектуальні винаходи полегшують просування потрібної ментальної платформи. Наприклад, книгодрук виникає виключно для цілей тиражування Біблії. Саме такий дозвіл давала церква. Лише потім виникла можливість тиражувати інші варіанти контенту. І цей інформаційний винахід дозволяє утримувати альтернативні погляди на реальність. Фіксація на одній моделі світу, безумовно, створює єдність, але одночасно не дозволяє бачити і вивчати позиції, що знаходяться за межами домінуючої парадигми.
Суспільство імплементує й підтримує інститути єдиного мислення тим, що тиражує тексти, які відповідають домінуючим уявленням про світ і відкидає в маргінальний простір альтернативні варіанти. Альтернативні матриці отримують право на існування частіше в літературі та мистецтві, де, наприклад, наукова фантастика може розповідати про неіснуючі світи. Тобто перед нами майже єдина сфера, де дозволено відхід від реальності.
Минулі системи (незалежно від того усні, письмові, друковані засоби) будувалися на авторитетах (церкви, літератури, держави). Це була система стабільного впливу: так, 2000 років християнської матриці давали постійні відповіді на постійні виклики.
На наших очах сьогодні увійшли і працюють системи, які можна назвати системами instant-впливу, тобто миттєвого впливу. Чи це відбулося завдяки заміні авторитетів із стабільних на теле- і шоу-зірок, а до цього над таким переключенням попрацював феномен кінозірок, чи це, навпаки, результат зміни системи, який витягнув на поверхню саме ці instant-об'єкти ‑ шоу-зірки згорають швидше за традиційних авторитетів.
Українські книговидання і книготоргівля сьогодні поступово деградують, якщо порівняти їх із феноменом країни читачів радянського періоду. Але вони деградують ще й тому, що система впливу перейшла в режим instant. Справжня кава стала розчинною, справжні авторитети (які були авторитетами сторіччя) стали авторитетами дня (актори чи спортсмени).
Однією з причин такого розвитку подій стали медіа, які і породжують нові повідомлення й вимагають нових подій. Лев Толстой може бути цікавим для цієї системи лише тоді, коли він виступить сьогодні з якоюсь політичною заявою, а роман пишеться довго, роками. Коли великий письменник прокляне чи підтримає оголених протестанток із Femen, він може і сам стати предметом уваги. Не тільки Толстого важко уявити собі в такій ролі, Олесь Гончар чи Михайло Стельмах теж під неї не підходять.
Тобто ці системи працюють під інший поріг подразнення. Побудоване суспільство спектаклю, де яскраві блищики замінили суть [1]. Це поверхневе суспільство, яке само вже не здатно на реагування, його хтось повинен йому підказати. І це буде реагування сьогоднішнього дня, бо завтра його вже забудуть.
Сучасний фільм повинен мати, умовно кажучи, 40 трупів, щоби стати цікавим. Роман минулого міг узагалі не мати трупів і бути цікавим. Статус новинної події повинен мати найвищу амплітуду. Цим також можна пояснити кількість смертей, якими рясніють наші теленовини, які тепер навіть чомусь починаються з автомобільних аварій. Це правило змінюється тільки тоді, коли на шахті відбувається чергова аварія.
Є дві різні проблеми в управлінні розумом:
- уведення нової ментальної картинки, яка навіть може суперечити тій, що була
- утримання уведеної раніше ментальної картини світу.
Моделлю першої проблеми є формулювання Курта Левіна, за яким така дія відбувається у три етапи:
- «розморожування» старих уявлень
- введення нових уявлень
- «заморожування» нових уявлень.
На перший етап досить добре працює хаос, який часто супроводжує значні соціальні події: війни, перебудову, оксамитові чи кольорові революції, а також фізичне чи психологічне насилля, яке застосовують уже не до масової, а до індивідуальної свідомості.
Фізичне насилля застосовувалося під час чисток 1930-х років у СРСР, під час роботи з американськими військовополоненими в Корейську війну, що і отримало назву brainwashing ‑ промивання мізків. Американці тоді були стурбовані цим феноменом, оскільки по закінченні таких маніпуляцій солдати навіть боялися повертатися у США. Їх удавалося відправляти, тільки заспокоївши тим, що в Сполучених Штатах теж є комуністична партія, яка їх може захистити. Саме це і привернуло увагу перших дослідників даного феномену Е. Шейна і Р. Ліфтона, які почали вивчати це як примусове навчання (примусове переконання ‑ термін М. Сінгер).
Шейн (див. про нього [2]) підкреслює ще одну характеристику цих процесів впливу [3]. В таборі, в тюрмі людина знаходиться в колективі, який отримує винагороду, якщо вона добре вчиться, або навпаки. Тобто існує ще колективний тиск, який примушує людину обирати конкретний тип поведінки. Тут також реалізоване закрите середовище з монополією на комунікацію, яке активно використовується і в релігійних сектах.
Р. Ліфтон, книга якого так і перекладена російською як «Технологія промивання мізків», хоча оригінальна назва була іншою, акцентує такий аспект як боротьба з ідентичністю [4]. Вона побудована на аналізі впливу на реальних людей. Цікаво, що багато цих методів, які описані у книзі, потім можна було зустріти під час культурної революції у Китаї, що говорить про невипадковість використаних методик.
Дж. Річардсон виступив проти сприйняття «промивання мозку» як реальної процедури [5 ‑ 7]. Такий підхід, він вважає, тільки підсилює цей метод, хоча насправді не є таким універсальним. Д. Ентоні теж виступає проти цих теорій, особливо у випадку релігійних культів і сект, тому його починають сприймати саме як захисника сект [8 ‑ 9]. До речі, він спромігся в суді довести те, що теорії відомої дослідниці культів М. Сінгер не базуються на наукових фактах, чим вивів її із числа судових експертів. Одначе його критики все ж таки підкреслюють, що слід розрізняти наукові та юридичні докази [10]. Вони також активно критикують Ентоні і з академічної сторони [11]. Слід пам'ятати, що секти мають і більше фінансування, і більшу активність, аніж розрізнені й розкидані в різних університетах учені.
М. Сінгер теж починала свою кар'єру в цій сфері з інтерв'ювання американських солдатів ‑ полонених під час корейської війни [12]. Потім основною в її діяльності стала боротьба із програмуванням людей, яке відбувається в релігійних сектах ([13 ‑ 15], див. рос. переклади деяких робіт Сінгер на сайті cultinform.narod.ru/index.htm).
Якщо секти зайняті програмуванням, то на наступному кроці виникає проблема депрограмування [16 ‑ 17]. І тут ми ще більше віддаляємося від суто академічних підходів. Хоча можна згадати Мері Деві Хрістос і її сподвижників по «Білому братерству», яких так і не вдалося депрограмувати в Україні.
Взагалі проблема примусового впливу може бути розділеною на фізичні засоби (монопольна інформація, нестача білкової їжі, нестача сну), комунікативні засоби і ментальні. Фізичні засоби можуть застосовувати лише закриті групи (наприклад, секта, тюрма, тоталітарна країна теж є такою групою). Є варіанти тренінгів, як зазначає Є. Волков, псевдотренінгів, де теж намагаються формувати інше мислення [18]. І це також є надзвичайно небезпечним.
Комунікативні засоби активно включають об'єкт впливу в обговорення потрібної тематики, не залишаючи йому часу на інше. Це може бути збір пожертв чи вербування нових членів. У сектах інколи є правило про всі свої сумніви обов'язково повідомляти угору. В усіх релігійних сектах є власні мантри, які слід повторювати без кінця, що є поєднанням фізичних, комунікативних і ментальних засобів в одному об'єкті.
Ментальні засоби включають утримання домінуючої парадигми, за допомогою якої починає інтерпретуватися все навколо. Домінуюча парадигма активно присутня в телебаченні. Так, за даними дослідників, наприклад Дж. Фіска, армія в новинах обов'язково буде нести три символічні характеристики. Це порядок, найновіша техніка і «наші хлопці». Реалізацією останнього є те, що вони завжди йдуть в атаку від нас, а не навпаки.
Сучасні зміни мислення, що частково привнесені інтернетом, ведуть до руйнації того, як саме ми обробляли інформацію в минулому. Як наслідок, сьогоднішнім студентам важче відділити головне і другорядне в тексті, який вони читають.
Масова культура й інтернет змінили тип причинно-наслідкових зв'язків. А. Кончаловський якось написав про відмінності побудови сюжету в класичному і голлівудському кіно. Він вважає, що мотивація/причина досить важлива для переходів у класичному варіанті сюжету. В голлівудському кіно це не має такого значення, а головним стає те, наскільки наступна ситуація захоплює увагу. Коли вона сильніша за минулу, то це і створює перехід, оскільки минуле вже забуте.
Цей підхід масової культури можна трактувати наступним чином. Якщо в класичній побудові причина/мотив були в минулій ситуації, бо саме вона виправдовувала наступну, то тепер усе це знаходиться в наступній ситуації, бо саме вона виправдовує цей перехід. Це по суті зворотній процес побудови логіки переходів.
Тож розвиток цієї парадигми веде до створення суспільства без пам'яті. І ми сьогодні йдемо саме цим шляхом, оскільки суспільство пам'ятає лише про те, про що йому нагадують ЗМК. Якщо вони активно пишуть про щось, це і стає головною обговорюваною темою. Не пишуть, значить, ніхто і не згадує. Саме це, хоча і гіперболізовано, малював Оруелл.
Ми можемо застосувати тут аналогію з аналізом груп відомого англійського психоаналітика У. Біона [19 ‑ 23]. Він не тільки виділяв «особистісні» типи груп, а й побудував новий тип психотерапії, що базувалася не на роботі з індивідом, а з групою. А група в свою чергу могла впливати на індивіда. І тут виникають наступні характеристики [21]:
- група реагує як ціле, а не як сума членів
- реакції перенесення в групі інші, ніж індивідуальні
- колективний спротив групи є фокусом аналізу
- психотерапевт і пацієнти можуть бачити реакції пацієнтів, а не тільки спиратися на їх власні звіти.
Можна також спробувати перенести ті групові особистості, які зафіксував Біон, на суспільство в цілому. Це були три типи: залежність, боротьба/відступ, парування. Тоді у нас виходить, що в різні періоди історії у нас імплементують різні групові особистості, причому робиться це як за рахунок раціональних інформаційних потоків (новини, коментарі політологів, ток-шоу), так і за ірраціональних (кіно, мистецтво, література).
Тоталітарне суспільство, наприклад, імплементує серйозну залежність суспільства від лідера. Кожна влада, навіть найдемократичніша, робить те саме, тільки за допомогою більш м'яких засобів. Вибори взагалі роблять із будь-якого кандидата рятівника нації. Причому тільки він один здатен урятувати все суспільство.
Дослідники релігійних сект, як, до речі,і дослідники концтаборів, говорять про те, що там культивується відсутність дорослих ролей [24, p. 60]. Усі є «дітьми» по відношенню до лідера секти, і саме тому вони вступають у конфлікт із сім'ями чи подружніми парами, де існують дорослі ролі.
Помаранчева революція робила колективну особистість агресивною до існуючого режиму, піднімала його на боротьбу з ним. Причому саме телебачення зіграло основну роль у моделюванні масовості спротиву на екрані. Коли сьогодні на Майдан потрапляють люди, які його до цього не бачили, вони дивуються: про які мільйони протестувальників можна казати на такий малій площі?! І їм стає зрозуміло, що саме такою була зйомка.
Ми бачимо, що ці органічні для групи реакції можуть бути штучно активованими. І саме ЗМК імплементує й підтримує такі реакції, коли йдеться про масову свідомість. Тому набір негативних подій у теленовинах буде породжувати депресивність у масовій свідомості. Адже згадаймо: усі як один після перебудови стали підприємцями. Це було результатом того, що ЗМК штучно активували саме такі моделі успіху.
ЗМК, розповідаючи про реальні події, а вони можуть бути навіть розповідями з іншого континенту, працюють із потенційними подіями в головах у глядачів. У суспільство імплантуються ті чи інші подієві норми. Щоденна розповідь про автомобільні аварії на телеекрані породжує завтрашні аварії у реальному житті, бо це стає нормою.
Ми тримаємо в голові чорно-білу структуру реальності. Саме це створює принципово вигідні умови для маніпулювання, бо, ввівши негативний чи позитивний образ, його вже досить важко змінити. Наприклад, дружина О. Довженка Ю. Солнцева у спогадах розповідає, як за її проїханням до Берії, щоб урятувати чоловіка з оточення, був направлений загін спецпризначення [25]. В той же час вона підкреслила, що М. Бажан та О. Корнійчук із В. Василевською зробили все, щоби вижити Довженка з України.Тобто одна ця розповідь несе протилежні до усталених оцінки цим історичним постатям: Берії ‑ позитивну, а українським письменникам ‑ негативну. Довженко також розповідав дружині, як він «при повній амуніції, зі скаткою через плече, ішов у натовпі відступаючих. А повз проїжджав опель, в якому їхали Корнійчук, Бажан і ще хтось із українських письменників. Вони його впізнали, але не зупинилися». Але ми завжди будемо намагатися не впускати цю альтернативну інтерпретацію в свою голову, оскільки вона вступає в конфлікт із тим, що вже там записано.
Такий чорно-білий варіант панує і в історії. Перебудова ввела в соціальну пам'ять «чорну» інтерпретацію радянського періоду, який до сьогодні панує в ЗМК. Люди, які тоді жили, мають зовсім інші уявлення про цей період, але молоде покоління до нього недопущене. І саме молоде покоління породжує свої власні «спогади» про те, чого вони не бачили.
Те саме стосується інтерпретації середніх віків, які вважають, говорячи радянською політичною мовою, періодом застою. Але сучасні дослідження демонструють, що це був період інтенсивного розвитку техніки, нових технологій [26]. І церква тут не була перешкодою. Більше того, саме церква створює перші університети, які взагалі займалися виключно виробництвом і трансляцією знання. Саме тому Р. Старк (див. про нього [27]) говорить, що науку створило християнство. І це, відповідно, протирічить нашим уявленням про взаємовідносини церкви і науки.
Однотипно чорно-білий світ руйнується, коли ми додаємо до нього варіанти альтернативного розвитку подій, які могли, наприклад, бути, але виявилися нереалізованими. Наприклад, деякі джерела говорять про те, що 15 листопада мав пройти пленум ЦК, де Л. Брежнєв збирався передати владу в країні В. Щербицькому, але цього не відбулося, бо генсек раптово помер 10 листопада (див. [28]). А слово «раптово» викликає у деяких асоціації стосовно ролі у цьому Андропова і Чазова. Інший варіант альтернативи породжує можливий розвиток подій у період незалежності, коли б В. Щербицький був не 1918-го, а 1928 року народження, і зміг би очолити перший період незалежності, як це відбулося в інших радянських республіках, де на головних ролях опинилися перші секретарі ЦК. І в першому, і в другому випадку ми б мали іншу Україну.
Г. Явлинський у своєму інтерв'ю теж говорить про дивну економічну розбудову, яку вели в країні Гайдар чи Чубайс (Б. Немцова він відносить теж до цього табору), де кожен олігарх відчуває себе злочинцем, у нього будь-якої миті можуть відібрати все награбоване [29]. Мотивацією часу була побудова бандитського капіталізму, щоб не вийшов бандитський комунізм. До речі, в самого Явлинського в цей час у 23-річного сина відрубали пальці, щоб тиснути на батька, про що ми до цього не знали.
С. Кургінян (у програмі «Такі наші роки!», ОРТ, 6 серпня 2011 р.) та інші підкреслюють, що Дж. Гвішіані, зять О. Косигіна, був головним комунікатором із Заходом, через що прийшли і плани, і підготовка людей по розвалу СРСР [30]. Але найцікавішим є те, що батько Дж. Гвішіані ‑ Михайло Гвішіані ‑ був заступником Берії, який урятував Косигіна від розправи по Ленінградській справі. А потім уже і Косигін урятував його, оскільки розстріляними виявилися всі заступники Берії, окрім Гвішіані, хоча в нього і забрали генеральські погони. Тобто виникли такі пари переходів: Берія ‑ Гвішіані старший; Гвішіані старший – Косигін; Косигін ‑ Гвішіані молодший; Гвішіані молодший ‑ Андропов. Комунікатором останнього і виступав Дж. Гвішіані. Старший Гвішіані керував операцією «Гори» по депортації чеченців та інгушів у 1944 р., де віддав наказ живцем спалити в конюшні 700 людей [31]. Сестра молодшого Гвішіані вийшла заміж за Є. Примакова. Про Гвішіані говорять як про дуже заможну людину, він отримав не лише спадок Косигіна, а ще й у період роботи заступником у Держкомітеті науки і техніки йому завжди несли подарунки. Там же працював і О. Пеньковський. Тобто всі знають усіх і саме тому просуваються по службових сходах.
Взагалі закриті структури, включаючи масонів, діють за схемою, коли за якоюсь структурою поверхневою стоїть інша структура ‑ глибинна. В результаті маємо структуру за структурою, або структуру в квадраті. Тому комунікації із нею не є простими. Коли релігійна секта вербує нового члена на вулиці, то людина думає, що з нею відбувається звична комунікація, яку умовно можна позначити як любитель ‑ любитель, а насправді комунікація відбувається за іншим сценарієм: професіонал ‑ любитель, де останній має набагато більше шансів на програш.
Тому суттєва боротьба йде за те, щоб інформація про закриту структуру не виходила на поверхню, бо тоді в результаті буде втрачено контроль за управлінням ситуацією. Ю. Вороб'євський згадує, як «архітектор перебудови» О. Яковлев заборонив його телепередачі про роль масонів у розв'язанні Першої світової війни [32]. До речі, всі замовчують інформацію, про яку розповів В. Черкашин, один із найуспішніших розвідників, що, працюючи в Нью-Йорку, завербував такі постаті як К. Ханссен та О. Еймс. Він згадує, як під час його роботи вже в Москві люди ЦРУ шукали контакти саме з секретарем ЦК О. Яковлевим [33]. Він доповів про це В. Крючкову, той - далі, в результаті нічого не трапилося, і ці контакти були здійснені.
А кількість невідомих фактів стосовно ГКЧП перевищує всі норми. Тут і відсутність розуміння того, хто дав наказ уводити бронетехніку в Москву, бо такого наказу від ГКЧП взагалі не було [34], і відміна наказу про арешт Б. Єльцина, про що розпорядився В. Крючков [35]. До речі, сам М. Горбачов розповідав у програмі Д. Гордона, що в ГКЧП і В. Крючкова був ще план заміни Горбачова на Єльцина, на що останній не наважився, хоча переговори з ним велися. Тобто все це говорить про те, що на поверхні в цілях контролю над нашою свідомістю тиражуються виключно ті факти, які відповідають одній обраній інтерпретації того, що відбулося, хоча насправді відбувалося щось інше. ЗМК «насильницьки» спрощують дійсність, щоб вона більше підходила під потрібну інтерпретацію. При цьому наявність такої спрощеної інтерпретації блокує можливості нашої свідомості по виробленню власної.
Контрольований розум працює швидше за розум неконтрольований, оскільки він працює з шаблонами подій, які були імплантовані, нічого не вирішуючи від себе. Неуспішні події на телеекрані породжують неуспішних людей у житті. В. Ющенко породив навіть приклад неуспішного президента. Хоча ті ж люди з його оточення, які його сьогодні лають, колись розповідали нам про успішного прем'єр-міністра, чого в реальності не могло бути, як усім це зрозумло. Не може успішний прем'єр перетворитися в неуспішного президента.
Література:
1. Дебор Г. Общество спектакля//krotov.info/libr_min/d/donini/debor_0.html
2. Edgar Schein//en.wikipedia.org/wiki/Edgar_Schein
3. Schein E.H. Organizational learning as cognitive re-definition: coercive persuasion revisited //www.solonline.org/res/wp/10010.html
4. Лифтон Р.Дж. Технология «промывки мозгов». - СПб.- М., 2005
5. Richardson J.T. Brainwashing claims and minority religionsoutside the United States: cultural diffusion of a questionable concept in legal area//www.thefamily.org/dossier/books/book3/toc.htm
6. Richardson J.T. A social psychological critique of «brainwashing» claims about recruitment to new religion//www.cesnur.org/testi/Socpsy.htm
7. Richardson J.T. Testimony offered to the Maryland taskforce to study the effects of cult activities on public senior higher education institutions//www.cesnur.org/testi/maryland.htm
8. Dick Anthony//en.wikipedia.org/wiki/Dick_Anthony
9. Anthony D., Robbins T. Conversion and «brainwashing» in new religious movements//www.cesnur.org/2003/brain_conv.htm
10. Rosedale H.L. Questions from the balcony: a critique of Dick Antony//www.icsahome.com/infoserv_articles/rosedale_herbert_questionsfromthebalcony.htm
11. Zablocki B. Methodological fallacies in Antony's critique of exit cost analysis//www.rci.rutgers.edu/~zablocki/Anthony.htm
12. Margaret Singer//en.wikipedia.org/wiki/Margaret_Singer
13. Singer M. a.o. Report of the APA task force on deceptive and indirect techniques of persuasion and control // www.rickross.com/reference/apologist/apologist23.html
14. Singer M. Conditions for mind control // www.ex-cult.org/General/singer-conditions
15. Сингер М. Как действует реформирование мышления // cultinform.narod.ru/How_Thought_Reform_Works.htm
16. Хассен С. Освобождение от психологического насилия. - СПб. - М., 2001
17. Дуброу-Айхель С.К. Депрограммирование: исследование одного случая. Личные наблюдения за работой группы депрограммистов // www.evolkov.net/cults/books/Dubrow-Eichel/Dubrow-Eichel.Deprogramming.co...
18. Волков Е.Н., Вершинин М.В. «Источники жизни» или паразиты иллюзий? Что тренируют на (псведо)тренингах типа Lifespring (МГТО) // www.evolkov.net/cults/LGAT/Volkov.E.Vershinin.M.Illusions.parasites.html
19. Wilfred Bion // en.wikipedia.org/wiki/Wilfred_Bion
20. Young R.M. Bion and experiences in groups // human-nature.com/rmyoung/papers/pap148h.html
21. Nichol B. Bion and Foulkes at Northfield: the early development of group psychotherapy in Britain // www.businesscoachinstitute.com/library/bion_and_foulkes_at_northfield.shtml
22. The Tavistock model // www.nycgrouprelations.org/pdf/TavistockModel.pdf
23. Szykierski D. Freud's ideas about groups in relation to his experiences in the psychoanalytic movement and the secret committe // akri.affiniscape.com/associations/8689/files/FreudonGroups.pdf
24. Deikman A.J. Them and us. Cult thinking and the terrorist threat. - Berkeley, 1994
25. Юлія Солнцева ходіла до Берії рятувати свого чоловіка Олександра Довженка // gazeta.ua/articles/history-newspaper/_yuliya-solnceva-hodila-do-beriji-ryatuvati-svogo-cholovika-oleksandra-dovzhenka/393423
26. Stark R. False conflict. Christianity is not onle compatible with science - it created it // www.isreligion.org/wp-content/uploads/stark_falseconflict.pdf
27. Rodney Stark // en.wikipedia.org/wiki/Rodney_Stark
28. Раззаков Ф. Коррупция в Политбюро. Дело «красного узбека». - М., 2009
29. Явлинский Г. Доступ к собственности будущие олигархи получили благодаря связям с властью. Интервью // www.bulvar.com.ua/arch/2011/28/4e1c7b14c5a1f/
30. Филин Г. Период полураспада. Руководство страны утвердило план распада СССР к началу 80-х//cripo.com.ua/?sect_id=9&aid=113762
31. Зянькович М.А., Зенькович Н. Самые секретные родственники // books.google.com.ua/books?id=sXJEF6HHyH0C&pg=PA197&lpg=PA197&dq=%D0%91%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%8F+%D0%93%D0%B2%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B0%D0%BD%D0%B8&source=bl&ots=VZTFsY5jiW&sig=NqCPjXrOCBVKl-t-cNQZl81lbeQ&hl=ru&ei=cqw-TuznI8jEswbm3MXBBw&sa=X&oi=book_result&ct=result&resnum=9&ved=0CDkQ6AEwCDgK#v=onepage&q&f=false
32. Воробьевский Ю., Соболева Е. Пятый ангел вострубил. Масонство в современной России // www.rus-sky.com/history/library/vorobyevsky/
33. Cherkashin V. Spy handler. New York, 2005
34. Павлов В. «Мне кажется, что это заданный процесс» // www.kommersant.ru/doc/45311
35. Хроника уничтожения СССР // www.ua-pravda.com/i-smeh-i-greh/hronika-unichtozheniya-sssr.html
Источник: mediaosvita.com.ua
|
