Нещодавно «Телекритика» побувала у відділі адаптації і дубляжу телеканалу «1+1» та опублікувала розмову з людьми, які озвучують українською фільми для «Плюсів». На деякі заяви учасників бесіди відреагувала Ольга Чернилевська - у минулому керівник аналогічної структури при каналі «1+1», що покинула компанію в лютому 2009 року разом із багатьма іншими співробітниками. Матеріал Ольги є досить різким, проте, на думку редакції, вона має право на публічне висловлення своєї думки у відповідь на матеріал, який значною мірою оцінює і її роботу. ТК готова опублікувати коментарі всіх згадуваних пані Чернілевською осіб, а також офіційну позицію телеканалу, якщо його керівництво виявить таке бажання.
Скажу чесно: я не збиралася про це писати. Для себе вирішила, що давати інформацію в «Телекритику» про чергові зміни кадрів на «Плюсах» не буду. Однак почитавши «Дусю», де жваво обговорювали звільнення охоронної фірми на «1+1» і заміну її іншою, вперше подумала: можливо, читачам буде цікаво дізнатися й історію знищення найпотужнішого відділу озвучення на українському телепросторі. З лютого цього року я не працюю на «Плюсах», але 13 років, відданих телеканалу, змушують погляд затримуватися, коли бачу його назву, і хоч побіжно переглядати матеріали, які його стосуються. Так і цього разу - зачепившись поглядом за знайому назву, прочитала статтю в «Телекритиці» - «Глядач "1+1" любить яскраві речі і круті голоси» - і хочу її прокоментувати.
«У глядачів склалося враження, що "Плюси" роблять найкращі, найадекватніші переклади, озвучку і дубляж», - пише кореспондент «Телекритики». Так, у глядачів (а також професіоналів) справді склалося таке враження, однак не за той неповний рік, який працюють на телеканалі особи, що в них беруть інтерв'ю. Така репутація формувалася поступово, і її створювали зовсім інші люди. «Плюси» пройшли нелегкий шлях, поки виробили власну неповторну манеру озвучення фільмів, яка згодом стала взірцем для багатьох інших студій, поки завоювали народне визнання своїми перекладами і привчили російськомовну публіку дивитися фільми українською. Звісно, було б наївно сподіватися, що Оксана Батюк чи Сергій Могилевський зашаріються, замахають рученятами і знічено заперечать кореспонденту : «Ой, ну що ви, ми ж працюємо недавно, ще й року немає, все, про що ви говорите, - це заслуга попередньої команди, але ми намагаємося підтримувати той рівень, який було створено до нас». І справді, вони з гідністю приймають компліменти, ніяк не реагуючи й на такі слова кореспондента: «"Плюси" давно займаються озвучкою». Авжеж давно, щира правда, тільки не ті «Плюси», фото представників яких (я не маю на увазі акторів) ви бачите у статті.
Та все по порядку. Торік у лютому відділ було виведено зі штату «Плюсів». Тоді й зазвучало в кінці кожного фільму (серії) «Озвучено студією "Контакт"». Змінилася назва, проте творчий склад працівників лишився той самий. Для «Плюсів» то був нелегкий час - невдовзі звільнився Юрій Морозов, який пропрацював на телеканалі багато років, телеканал штормило, топ-менеджери змінювалися, і в якусь нещасливу для відділу мить біля штурвала опинилися Максим Варламов із Владиславом Корчиним, які вирішили створити паралельний відділ, що забезпечив би телеканалу якісний дубляж. Що вони розуміли під «якісним дубляжем»? А Бог їх знає. Треба сказати, що хоч наш відділ і називався відділом дубляжу, власне дубльованих робіт (не озвучених) у нашому доробку було не так багато - однак перекладачі й редактори були готові вчитися й розвивати цей напрямок.
Цьому активно опиралися звукорежисери й режисери (переважно вже немолоді люди) - за багато років звикнувши мінімально напружуватися за непогану платню (перші роки виробляли манеру озвучення, надалі ж півторагодинний фільм записувався за 2,5 год.), вони не бачили сенсу морочитися з дубляжем, вивчати нову техніку тощо. Їх і так усе влаштовувало. «Мне невыгодно по деньгам, Оля, - зізнавався один із них. - За время, потраченное на один дубляж, я лучше десяток озвучек нашарашу». Відчувши свою невідповідність вимогам нового часу і справедливо злякавшись можливої втрати роботи, вони обрали, як їм здавалося, єдино правильний шлях - почали строчити керівництву обурені листи про те, що їх, бачте, змушують творчо розвиватися й опановувати складну техніку. Абсурд, проте нове керівництво не захотіло глибше вивчити ситуацію, і розвиток відділу, що мав усі шанси стати найкращою студією власне дубляжу, як колись став найкращою студією озвучення, - фактично зупинився. Хоча все одно рівень робіт лишався взірцевим для більшості студій.
І тоді на сцені з'явилася нова дійова особа - кум Максима Варламова, сумнозвісний директор компанії «Амедіа» Роман Єлістратов. Його запросили очолити продакшн - виробництво фільмів і серіалів, а також організувати процес дублювання. Людина ця відома передусім тим, що кинула на великі гроші багатьох акторів та інших творчих працівників. Дотепер я зустрічаю постраждалих режисерів, звукорежисерів, акторів, які працювали на «Амедіа» і яким не виплатили заслужених гонорарів. Недарма коли на «внутрішній дошці оголошень» «1+1» Єлістратова як уже штатного працівника від імені телеканалу вітали з днем народження (є така традиція), хтось зі здивуванням відреагував: «А що, цей горе-продюсер має якийсь стосунок до нашої студії? За ним же пів-Києва ганяється, він усім гроші винен».
На той час я вже вирішила для себе, що піду з телебачення: редагування та адміністративна робота набридли, реформувати відділ мені не дозволяли, а душа просила творчості, тож я почала працювати на інших студіях як режисер дубляжу. Почувши, що створюється відділ, який займатиметься дубляжами, я напросилася на зустріч із Єлістратовим і компанією - поговорити з розумними людьми й подивитися, за допомогою яких же професіоналів телеканал збирається розвивати новий напрямок. У Києві фахівців із дублювання небагато, і практично всі вони між собою знайомі, - а тут специ, про яких ніхто ніколи не чув. Розказавши про свій солідний досвід роботи (редактор перекладів фільмів, головний редактор відділу, режисер озвучення, дубляжу, керівник відділу дубляжу), я поцікавилася у трійці (Єлістратова, Могилевського і Дениса - хлопчика з фарбованим волоссям, прізвища досі не знаю, нині він керівник відділу дубляжу) про їхній. «К1, анонси», - коротко відказав Могилевський. «Постпродакшн», - туманно відповів фарбований хлопчик. На мої запитально підняті брови Єлістратов весело відреагував: «Будем переводить фильмы на местное наречие!». «Ясно», - аж розгубилася я, збагнувши, з ким маю справу. «А структура нового відділу вже зрозуміла?» - «О да, структура понятна», - заіржали хлопці. Вони вже давно поділили всі портфелі - і власний нульовий досвід у справі, яку їм доручили, їх не лякав і не зупиняв. Не квапилися вони й переймати чужий досвід. Їм це просто не було потрібно.
Щоб не втомлювати читачів, далі події перекажу стисло. Здублювавши у серпні серіал «Не краса по-американськи» (в чому цілковита заслуга акторів, які, отримавши досвід дубляжу на інших студіях, мудро вирішили, що гроші заробляти все одно треба, тому відмовлятися від роботи не варто і краще по ходу пояснювати новоявленим «знавцям», що таке дубляж), трійця майже до Нового року розкошувала, нічого не роблячи, проте регулярно отримуючи за це зарплатню. Тимчасом влада знову змінилася - з приходом Олександра Ткаченка на телеканал і з початком кризи почалися масові скорочення.
Зметикувавши, що запахло смаленим, і справедливо побоюючись, що лафа урветься, Єлістратов вирішив показати, що й він допомагає телеканалу зекономити, тож видав наказ про скорочення старого відділу озвучення (після звільнення Корчина він мав такі повноваження), який, поки великі експериментатори вчилися дублювати, сумлінно працював собі далі, вчасно видаючи в ефір озвучений і субтитрований продукт. За багато років відділ адаптував тисячі фільмів і сотні серіалів. У цьому величезна заслуга й адміністративної групи, яка весь цей час працювала чітко і злагоджено. Досвідчений адміністратор Світлана Мкртчан, добре знаючи голоси всіх акторів, могла проконсультувати режисера щодо вибору актора на ту чи іншу роль. Складала графіки озвучення так, що актори майже на місяць наперед знали свій розклад. І завжди мала резервне місце у графіку на випадок форс-мажору. Олена Погребняк, що відповідала за планування роботи перекладачів, добре вивчила індивідуальний стиль і можливості кожного - тому, наприклад, молодіжні серіали та фільми перекладали молодші, обізнані зі сленгом. Хтось заслужив славу майстра перекладу документалок - відповідно, перекладав їх. Чітко знала, кому варто дати на переклад комедію, кому - мелодраму, а хто блискуче перекладе смішний мультик. Праймові фільми й серіали перекладали найсильніші перекладачі, над текстами ж слабших удвічі ретельніше працювали редактори. За 13 років роботи відділ не допустив жодного зриву ефіру. Валентина Левицька - координатор перекладів з російської - за ці роки сама як редактор зі знанням англійської мови опрацювала сотні фільмів, а також підготувала багатьох редакторів і перекладачів з іноземних мов. Усі ці досвідчені фахівці виявилися непотрібними. Було звільнено також режисерів та звукорежисерів.
А початок роботи новоспечених «фахівців» нагадував цирк. Спершу вони заявилися в апаратну і сфотографували розклад змін озвучення - оскільки уявлення не мали, як його складати, а спитати не дозволяв гонор. Тоді почалася істерика Дена - фарбованого хлопчика, якого вже призначили керівником відділу і який гарячково шарпався, намагаючись запустити невідомий йому процес. Раніше перекладачі з іноземної виконували переклад за кілька днів, а день-два лишався на редагування. Це нормальні терміни і для перекладача, і для редактора. Грамотне планування дозволяло вчасно підготувати переклад і вчасно озвучити той чи інший фільм. Тепер же, маючи значно менші обсяги роботи (зверніть увагу, скільки повторів у ефірі «Плюсів»), відділ дубляжу хронічно нічого не встигає. Денис, б'ючись в істериці, пояснює досвідченим перекладачам, що «лучший переводчик - это тот, кто быстрее всех печатает». Після вимог перекладати фільм з іноземної за один день найкращі перекладачі каналу відмовилися працювати, не бажаючи ризикувати своєю репутацією й видавати неякісний продукт.
«Отряд не заметил потери бойцов» - винахідливий Денис ділить фільм на три частини і роздає трьом різним перекладачам - згідливішим. Цю різностильову потвору хтось похапцем передивляється (а найчастіше - ні), і такий продукт швиденько записують і видають в ефір. На озвучці ж мовні ляпи, попри запевнення того ж креативного продюсера, ніхто не виправлятиме, бо немає кому. Нині в ролі режисерів - двадцятирічні дівчатка, без знання жодної мови, крім російської. З круглими від подиву очима сидять вони на запису, безтямно втупившись у текст. Що вони там бачать - невідомо, але явно не помилки. Якось досвідчена актриса на ходу переробила текст, випустила кілька слів, практично не змінивши змісту - так роблять, коли українського тексту забагато і він не відповідає темпу мовлення акторів у фільмі. «Читайте, как написано», - несміливо пискнула дівчинка. Акторам довелося пояснювати «режисерові» особливості роботи. Зайве й згадувати про те, що двадцятирічні - е..е.. пуцьвірінки не здатні поставити акторам, у творчому доробку яких не одна сотня озвучених ролей, жодного режисерського завдання, виправити наголоси, підказати логічні акценти. «Що ж вони в такому разі роблять?» - поцікавилася я в одного з акторів. «Нічого, вони нам просто не заважають», - була відповідь. Хотіли б собі таку роботу? Приходьте, на нинішніх «Плюсах» за таке платять.
Ще один анекдотичний, але правдивий випадок, що яскраво характеризує «фаховість» теперішньої команди. Його мені розповіла актриса, учасниця події. Актриса читає текст на озвучці: «О, яка краватка! Такий яскравий, блакитний» (прикметник міг бути інший, та суті це не змінює. Не секрет, що більшість перекладачів у Києві російськомовні. Тому пишемо «краватка», а в голові все-таки крутиться «галстук». Замріявся - і галстук уже на папері. - О.Ч.). Актриса виправляє рід і читає далі. Її зупиняє режисер - цього разу чоловік. «Читайте як є», - дає він режисерську вказівку. «Чому? - питає актриса. - Це ж помилка. Краватка - вона. Я й виправила». «Ні, - виголосив режисер. - Там усе правильно: "Собака він - і краватка він"». Ви сміятиметеся, але актрису примусили записати саме такий варіант, і так пішло в ефір. І нормально. Нікого за це не покарали.
Почитавши все це, ви скажете: «Ну, не може бути, щоб усе було так погано», - і матимете рацію. Нічого для цього не зробивши, не кивнувши й пальцем, спритні ділки отримали, так би мовити, у спадок списки з прізвищами й телефонами всіх фахівців: базу, яку ретельно збирала, навчала, тренувала попередня команда. Це прекрасні актори, талантові яких я не перестаю дивуватися, професійні редактори, які довели свою майстерність роками ретельної праці, хороші перекладачі. Щоправда, найкращі перекладачі, переклади яких свого часу прославили телеканал, уже на «Плюсах» не працюють. А купку професіоналів, що лишилася, поступово розмиває навала випадкових людей, що їх нині активно залучає до співпраці такий самий випадковий менеджмент. І до цього доклала руку теперішній головний редактор, яка органічно вписалася в таку «професійну» компанію.
Кілька років тому Оксана Батюк працювала на «Плюсах». Та від її послуг довелося відмовитися, оскільки нас не влаштовували рівень її освіти і невміння працювати в колективі. Тож було вирішено завантажувати роботою кваліфікованіших редакторів. Усе-таки 10 класів освіти - це замало для фахового редактора, а от для посади головного редактора така освіта виявилася просто знахідкою. У вас тільки 10 класів освіти, і вас ніде не беруть на роботу? То приходьте на «Плюси» - вас поза конкурсом візьмуть одразу на керівну посаду. На жаль, (а може, й на щастя) вже не працює на «Плюсах» Валентина Левицька, яка виховала не один десяток редакторів і яка наполегливо навчала Оксану Батюк, виписувала (як і решті редакторів) помилки з уже нібито відредагованих текстів. Учениця виявилася на диво вдячною - коли перекладачі з російської, яких тренувала Валя, знаючи її як прекрасного фахівця, спитали новоспечену керівницю, навіть не маючи сумніву у ствердній відповіді: «А Валечка ж також з нами працюватиме?» - Оксанка холодно зблиснула скельцями окулярів і відрубала: «Не може бути й мови!». Що на це скажеш? Краще з розумним загубити, як із дурним знайти...
Можу тільки уявити, що відчувають досвідчені редактори, читаючи вказівки головного редактора, в яких повно помилок. Тепер стара гвардія майже без роботи, зате завалені роботою початківці-редактори і перекладачі, яким ще вчитися і вчитися. Тексти активно «редагують» якісь інструктори з аеробіки та інші випадкові особи, - без спеціальної освіти, звісно. Такий підхід близький нинішньому головному редактору. Так, Батюк каже правду - редактори переглядають фільми перед тим, як їх правити (і це правило було запроваджено не нею), однак ще в недавньому минулому над текстами - перекладами з англійської працювали редактори зі знанням англійської, а тепер щось там видивляються люди, які про англійську мову мають дуже приблизне уявлення. Чи є сенс у такому редагуванні? Ви інструктор з аеробіки і любите дивитися фільми? Приходьте на «Плюси» - вам за це заплатять.
Добряче розсмішили мене і слова креативного продюсера і водночас режисера Сергія Могилевського. «Коли ми починали (тобто торік у серпні. - О.Ч.) - каже в інтерв'ю креативний продюсер, - це була така собі авантюра». Не лестіть собі, Сергію, це й тепер авантюра. Чи хтось може сказати, що дубляж «шедеврального» серіалу «Циганське серце» -вдала робота? Навряд. Однак актори, які його дублюють, - профі. Та хто змушує їх так кривлятися, так кричати? Звідки ці дикі неприродні інтонації? Якщо це режисерська робота, то вона провальна. Якщо ж актори працювали без режисера - це ще один доказ того, що й на озвученні, й на дубляжі режисер потрібний, бо акторам часом властиво «заграватися».
«Для кінотеатру фільми можуть дублювати місяць...», - стверджує креативний продюсер. Звідки така інформація? Я працюю як режисер дублювання для кінотеатрів два роки і з цілковитою відповідальністю можу сказати: фільм дублюють від 5 до 9-10 днів. Ніхто не дублює його місяць, але й не два дні. За два дні якісно фільм зробити неможливо. В архіві «Плюсів» є повнометражні мультфільми студії «Дісней», яка замовляла український дубляж для українського телебачення, а відтак і контролювала виконання роботи. Дубльовано ці мультфільми на різних студіях. Раджу подивитися. Є серед них і мультфільми, режисером дублювання яких була я. Запевняю вас: те, що ви сяк-так ліпите за два дні, - координатори студії «Дісней» повернули б вам і змусили б переробляти як відверту халтуру.
Ще одна цитата: «Спочатку було важко...». А тепер, отже, легко? Дублювання, якщо його робити правильно, - це виснажлива праця. Вона важка для всіх учасників процесу, але, звісно, професіоналів: перекладачів, режисерів і звукорежисерів. Нюансів зараз пояснювати не буду. Підкреслюю: професіоналів. Непрофесіоналам усе завжди дуже легко. І ваші витвори відрізняються від професійної роботи, як, даруйте, шмурдяк від доброго французького вина. Нібито й те, й інше - вино, а от, бачте...
І тільки в одному зі сказаного Вами не можу не погодитися: «Дубляж треба вміти зробити хорошим». Таки правда, треба вміти. Ви поки що не вмієте. І паразитуєте на доброму імені, славній репутації, заслуженій не вами, а багаторічною працею зовсім інших людей.
Чи буде у вас час навчитися? Побачимо. Єлістратов майже місяць тому звільнився, зробивши свою чорну справу і знищивши відділ, який існував з початку створення телеканалу; зник, розіславши всім листи з подякою за коротку, але плідну (о так!) співпрацю. Авантюристи (ви самі себе так назвали, тож не ображайтеся) лишилися без надійного прикриття. Тепер це тільки питання часу - як довго пан Ткаченко буде терпіти ваше недешеве аматорство. Хоча, може, йому й подобається витрачати на це гроші....
Источник: Телекритика
|
