Про політиків, про професію журналіста, про останній конфлікт в ефірі 5-го каналу з Юрієм Романенком та Тетяною Монтян розповів телеведучий Роман Чайка під час чат-конференції на сайті «ПіК України».
- Чи не втомилися Ви морально від нашої політики?
- І фізично також.
- Спостерігаю за Вашим шоу «5 копійок». Доволі часто гості і запрошені експерти ті самі. Ви самі визначаєте коло запрошених? Ясно, що партії своїх «засланців» надсилають, а от запрошуючи експертів, Ви керуєтесь власною прихильністю-знайомтвом із ними або, може, коло політичних експертів у нас надто малопотужне?
- Найтяжче з діючими партіями, у них є медіацензори, які надають темники в руки п'яти-шести депутатів, яким дозволено озвучити тези партштабу. З екпертами значно краще. Нам із гостьовими редакторами за два роки вдалося відкрити глядачам не менше 30 мудрих людей, які до того не мали телевізійного досвіду. Просто ідея у нас, щоб у дискусії 3+3: трійка «гомо політикус» зустрілася з трійкою «гомо сапієнс». Гадаю, що скоро ми перейдемо на якийсь новий формат, де концентрація «гомо сапієнс» буде вища.
- Чи зросли ви до власного медіапроекту (сайту, ґазети чи журналу), де б українець насолоджувався смачним гумором і крутим жорстким стьобом на суспільно-політичні й мистецькі теми? На мою думку, пане Романе, ви годні зібрати до купи чимало цікавих нарваних авторів...
- Я жахливо не люблю бути в ролі начальника чи менеджера. (Діана каже, що це жахливо :)), і я погоджуюся. Насправді, такі проекти вже існують, як-то «Параска-інфо» чи «Дурдом». Це дуже тяжкий хліб - робити геги і якісний гумор щодня з наших дуже сірих комуно-комсомольців. Мені вистачає стьобу раз у тиждень. І навпаки, доводиться примушувати себе бути серйозним, коли дописую аналітику в газету «Лівий берег».
- У вас не виникає огиди до наших політиків?
- Виникає цілий букет почуттів. Але такий самий букет і до нас, простих виборців. Ми ж одні одних варті.
- Музика і журналістика чимось схожі? Як ви поєднуєте ці справи?
- Спільне: творче начало, постійна імпровізація. Різне: в музиці, особливо коли граєш в колективі, це позитивні емоції і катарсис, а в журналістиці часами хочеться помити руки, почистити зуби і якось реанімуватися від бруду і брехні, з якими доводиться стикатися чи не щодня.
- Як це воно - бути політичним журналістом в Україні?
- Головне - бути. А не щоб об тебе витирали ноги або перетворювали на ручного пса. Насправді, багато друзів, які вчили політичні науки на Заході, давно змінили професію в Україні, бо сказали: наука тут безсила - те, що ми вивчили, не має нічого спільного з тим, що в Україні називається політикою. Багато хто не витримує шантажу, у який перетворюється політична журналістика для самого журналіста. Одних залякують, інших вбивають, а потім «космоси» їм пам'ятники ставлять. А тепер ще один важіль впливу з'явився - звільнення під прапором кризи.
- Як Ви вважаєте, наскільки розвиненим в Україні є громадянське суспільство?
- А де воно є? Якщо знаєте таке місто на мапі України, підкажіть. Громадяни народжувалися десь у часи «України без Кучми», а потім чи то пішли спати, чи виїхали.
- Як Ви оцінюєте те, що відбулося останніми днями в Греції? Може, й українцям так треба?
- Пам'ятаєте анекдот, де хворий запитує у лікаря: Дохторе, а я жити буду? А лікар відповідає: А смисл? Якщо в акції непокори немає іншого змісту, крім ненависті, то й буде, як у Греції. Попалили, потрощили, а тепер можна розповзтися по барах і набухатися. А смисл? Для бунту потрібні не лише буйні, а й кінцева мета, яка має змінити ситуацію кардинально на краще. А зуб за зуб, око за око - це суспільний тупик.
- Вы по жизни такой ироничный человек или только в программе «5 копеек»?
- В житті я значно прикольніший. Часами дружина і друзі навіть не витримують. А оскільки велика кількість недоторканних світу цього не мають жодного почуття гумору та самоіронії, постійно доводиться стримуватися, бо вони ТАК ображаються. Я заздрю Говарду Стерну, який уже понад 20 років довзоляє собі повний стьоб що про ближнього свого, що про конгресмена чи президента, і до нього черги в програму з політиків на кілька місяців наперед. Добре французам та ірландцям - вони здорові нації, які в першу чергу висміюють самі себе і при цьому збільшують градус саме добра, а не образ та ненависті від жартів.
- Вы почувствовали на себе влияние кризиса? Если да, то как с ним боретесь?
- Як і кожна людина, якій довелося зустрітися із подвигом Стельмаха, через віконечко обмінного пункту, коли обмінював бакси або слухав тираду переляканої блондинки, яка на прохання - продати 20 доларів, кричала: «Запрещено!». Дружина постійно нагадує, щоб не витрачав гроші на дурниці. Це, напевно, теж пов'язано з кризою. А оскільки я й до кризи не зависав у гламурних гадюшниках, де за понтову чашку чаю треба викласти 200 гривень і зробити замовлення на 100-200 доларів, щоб бути «как все и не ударить мордой в негламурную грязь», то мені легше вести сімейну бухгалтерію і в час кризи.
Насправді, криза в кількох головах, а у нас від цих голів - економічний бардак: звільнення, заборгованості, затримка зарплати. Це ще не криза, але вже давно глибокий і розвинений «беспрєдєл». От коли, не дай Боже, під весну це все помножиться на фінансову кризу (бо наша влада продовжує фінансувати ахметових-коломойских-пінчуків-фірташів) - от тоді ми побачимо ще й кризу.
- Навіщо вам стільки перстнів на руках? Це якийсь талісман?
- У дівчат є бейбі-тест: вони попісяють і дізнаються, чи не завагітніли. А я маю колекцію срібних перстенів із різних епох та країн. І коли в перші хвилини розмови із незнайомцем бачу, що його цікавить, чому я не маю вигляд, як усі, але він не чує суті нашої розмови, то цей тест мигає мені червоною лямпочкою: нема сенсу втрачати життя на цю людину, яку цікавлять винятково зовнішні примабаси, а не зміст речей. Таким чином я економлю час на цікавих людей - життя ж таке коротке. А оскільки перстені мені його рятують, то, напевно, це талісмани.
- Якби вам у результаті кризи потрібно було би змінити професію, то що б ви обрали?
- Я і так маю в запасі ще два вибори: музикант і біохімік. Може, за одним із цих дипломів вдалося б вчепитися зубами у сідниці кризи. А якщо ні, то можна зайнятися сільким господарством, наприклад, гнати фруктову самогонку (ракію). У нас у найглибшу кризу всеодно всі бухають. А от крім горілки і смердючої самогонки ніхто кризовим громадянам не пропонує: вишнівку, сливовицю та інші слов'янські ракії. А у вільний від виноробства та ягідництва час можна було б на півставки влаштуватися кілером по найму. Але принциповим - нікого, хто хоть ледь-ледь кращий за Дмитра Табачника, навіть пальцем не образити.
- Чим новим нас порадує «Мертвий півень»?
- Цього року ми вже з Божою допомогою і чудом встигли видати два альбоми «Вибране народом» та «Кримінальні сонети». Як тільки за німецькою лінією горизонту з'явиться величне тіло Юрія Андруховича, ми продовжимо творити нові пісні, де все ще живий класик буде вокалістом разом із Міськом. І ось це все ми видамо у вигляді нового альбому. Оптимістичний прогноз - весна-2009. Але якщо вони обвалять ВВП, то тоді ми їм на зло видамо CD десь під кінець літа.
- Назвіть будь-ласка Вашого найулюбленішого політика України та світу. І найперспективнышого в Україні, на Ваш погляд.
- Мої улюблені політики: пан Журавко - він найкраще длубається в носі і не комплексує; Тетяна Засуха - за жіночість... Хіт-парад цієї політичної кунсткамери я можу продовжувати до останнього імені в партсписку, бо усі вони - діти Божі і вільні, тому що Боже вільні - ми мусимо їх любити. Анна Герман (та, що співачка): «Мы - эхо! Мы нежное эхо друг друга!»
Насправді, політиків треба не любити, а поважати. А поки що достойних не багато - не розчаровують поки що мене двоє: Олесь Доній та Анатолій Гриценко. А далі подивимось...
- Периодически смотрю вашу передачу «5 копеек». В принципе, стараетесь сделать объективный обзор недельных «встрясок» (это помимо перепалок политиков и т.д.). Но вот мне интересно, почему все-таки при разговоре о президенте и его секретариат на 5-м канале, чувствуется какая-то лояльность к ним. И не надо говорить, что это так показалось и т.д. Вы же позиционируетесь как канал честных новостей. В давление Порошенка и остальную ерунду верить не очень хочется. Я не сторонник никого из нашей известной тройки, не обвиняйте в предвзятости и т.д.
- Дякую, що періодично дивитесь «5 копійок». Якби мали змогу дивитися регулярно, то змінили би свою думку: оскільки у «5 копійках» гості «грають» (сношают) Секретаріат із Президентом, то за німецькими порностандартами це точно хард-порно і груповий секс. І нічого не міняється: політикам приємно усе звести до балоги і копати його ногами, а в секретаріаті робити вигляд, що це не про них щойно в телевізорі говорили. І жодних обмежень, крім етичних і правил прямого ефіру. То, можливо, ваше зауваження не так до моєї програми, а колегам я передам ваш заклик президента і секретаріат – «жеще, жеще, жеще!!!».
- Доброго Дня Романе. Хвилює місто Миколаїв, єкс-«Вєдо», Дмитро. Наскільки легко було перейти від музичної (радійної) журналістики, до політичної? І наскільки велика різниця між музичним світом і «політичним». Чи є надія знову побачити Мертвий півень на півдні, точніше в Миколаєві?
- Привіт, Дмитро. Шкода, що не має вашого гурту «Вєдо» - це також бездарна політика, яка змушує такі талановиті групи, як ваша, розпадатися, кидати музику і йти виживати. Політичною журналістикою я почав займатися з 1992 року, а музикою - з 1991. Так що, як бачиш, усе розвивалося гармонійно і одночасно. Ми нерідко виступаємо в містах Сходу і Півдня - там фантастичні люди, позбавлені всього того політичного шлейфу, який на них навішали політики. То в Одесі, то в Херсоні - і все якось повз Миколаїв. Скажу хлопцям, щоб якось виправити цю ситуацію хоча б на весну-2009. Тримайтеся, хлопці. При першій нагоді повертайтесь до музики. Бо криза минуща, а музика - вічна.
- Де ви більший професіонал: у музиці чи в журналістиці?
- Найбільший професіонал я у літньому відпочинку. Тут мені рівних нема!
І музика, і журналістика - це щодення жива робота, і тут завжди бувають сплески і проколи. Пофесіоналізм, це як Божа істина - чим далі рухаєшся до неї, тим лінія горизонту стає все віддаленішою.
- А що вчора трапилося на каналі, чому посварилися з Романенком?
- Ми запросили трьох людей - Романенка, який закликав погудіти, Олександра Палія, який говорить про Майдан-2, і Тетяну Монтян, яка завжди закликає до індивідуального протесту проти несправедливості. Тобто всі вони - носії протестної ідеї, а от методи, які вони пропонують, - абсолютно різні. І Монтян, і Палій категорично не сприйняли так званий маніфест середнього классу від Романенка: ідеї руйнування «их государства» та заклики до середнього класу до акцій «с применением насильства». Сам Романенко запізнився на прямий ефір. А коли він підсів до розмови, то відразу розпочав із обзивання Монтян і відвертого хамства.
Замість відповідати за свої заклики та на запитання: що ви хочете досягнути своїм збуренням людей? - він почав хамити вже нам, ведучим, звинуватив нас у виконанні політичного замовлення Порошенка і т.д. Нам самим було цікаво, як колишній аналітик кучмівського штабу блоку «За Єду» та один із спічрайтерів Віктора Януковича в 2004-му Романенко змінився і став «професійним революціонером». Нам було теж цікаво показати людину-Романенка, яка в своїх інтернет-публікаціях закликає до встановлення диктатури, ліквідації Конституції, територіального розчленування «проекта Украина», відновлення смертної кари за статтею «ворог народу», привентивних вибухів атомних електростанцій в Україні як метод ведення зовнішньої політики і т.д. і т.п., яка раптом стала Романенком-вождем.
Те, що в студії було хамство і сварка, лишень підтвердило: «люди, будьте пильні!», бо в часи бездарної політики і кризи дуже легко збурити людей, а от що буде далі - по фіг. Багато людей, яким у серці відгукнулися певні рядки з «маніфесту», можливо, задумалися, чи треба бедумно солідаризуватися, і побачили справжнє обличчя нової контреліти, яка апелює до середнього класу і цитує Леніна, що «вся інтелігенція – гавно». Можливо, і я перейшов на емоції від такого хамства, але після ефіру наш продюсер встиг в останню секунду перехопити руку Тетяни Монтян, чий кулак уже був за 10 сантиметрів біля носа «нової революційної еліти». Шкода, що доводиться робити піар таким одіозним недожиріновським, але глядач має право побачити вождя, перш ніж дудіти або йти на акції «с применением насилия».
- Пане Романе, а що і хто подобається/не подобається в суч.укр.літ?
- Дякую за приємне запитання. Читаю всього Андруховича, Жадана, Любка Дереша, захоплююся останніми двома романами Тані Малярчук, суперпроза тепер іде від Софійки Андрухович, люблю короткі форми Прохаська і Криштопи, Світлани Поваляєвої. І зі страхом дивлюся на маленьку книжечку Кожелянка з оповіданнями, які вийшли вже після його смерті. Не насмілююся стерти його номер із мобільного і відкрити цю книжку.
Може, колись хтось зніме фільм за його романом «Конотоп», а ще краще – за «Дефілядою в Москві». Однозначні українські блокбастери.
- Як бути НОРМАЛЬНИМ УКРАЇНЦЕМ, господарем на своїй землі в цій республіці? Поділіться рецептами...
- Якби я мав рецепт, як за одне покоління з совєтських українофобів зробити хоча б нормальних людей, я вже не кажу про громадян чи патріотів. Знаю тільки одне правило - хочеш бути «нормальним українцем» - будь!
«ПіК України»
Источник: Телекритика
|
