Наші телевізійники ніяк не можуть навчитися в італійців однієї доброї старовинної традиції - наприкінці року весь непотріб, усі пережитки минулого викидати геть із вікна. Натомість щороку з року в рік за кілька днів до Нового, даруйте за тавтологію, року розпочинається щорічний марафон, таке собі дежавю: чи не усі телеканали транслюють ту ж саму «культурну програму», що й 5 чи 10 років тому.
А українці, віддані свої лінощам, не завжди й канали намагаються перемикати в пошуках чогось кращого. Та й чи є це «краще» на нашому телебаченні?
Десь ми це вже бачили!
Вже 27 грудня минулого 2008 року принесло українцям перший передноворічний подарунок - на двох різних вітчизняних телеканалах «крутили» «Іронію долі, або З легкою парою». Ще по кілька порцій Жені та Галі з вулиці Строітєлєй, які живуть у різних містах, приносять дні наступні, і вже не тільки на українських, але й на російських телеканалах.
Насправді я дуже люблю цей фільм, і Новий рік без нього уявити тяжко. Можливо тому, що з дитинства пам'ятаю, як усією сім'єю чекали на той момент, щоб разом сісти перед екраном телевізора і подивитися »Іронію долі», адже наступного разу її можна буде побачити аж за цілий рік... Та зараз з цього культового не лише в радянські, але й у пострадянські часи фільму зробили такий собі «ширпотреб», банальну і нецікаву «фішку» Нового року, яку вже просто нецікаво дивитися. Забагато!
Остогидли вже й ті «теплі» різдвяні американські драми із такими передбачуваними «гепіендами», асортимент яких з року в рік змінюється вкрай рідко. Та окрім «Іронії долі» й «Міс Конгеніальність», наші телеканали «подають» нам набагато гірший «ширпотреб» у ще більших дозах - це найрізноманітніші «новорічні вогники» та сучасні дешеві екранізації вже добре відомих та популярних фільмів та казок.
Не знаю, чим потішили нашого невибагливого глядача цього року, бо телевізора я ще цього року не вмикала, та, зважаючи на досвід попередніх років з тими «Попелюшками» та «За двома зайцями», не важко здогадатися, що екранізували заново цього року... Щодо «вогників», то окрім нових, цьогорічних, у новорічну ніч на телебаченні можна побачити усі такі «збірні виступи», зняті за участі російських та українсько-російських зірок вподовж останніх 15 років...
Між Монро і Сердючкою
Повертаючись зі святкування Нового року з друзями, розповіла їм, що маю підготувати статтю про те, чим нас «годують» вітчизняні телеканали під час різдвяних та новорічних свят. «Про що ж ти будеш писати? - здивувалася подруга. - У нас щороку одне й те саме! Нецікаво навіть телевізор вмикати!»
«Напишу якраз про те, що вибагливому глядачеві немає чого подивитися на свята по ТБ. Знаєш, особисто я б краще дивилася колядки з «Піккардійською терцією», старе чорно-біле чи німе кіно, записи з концертів Мерилін Монро або Френка Сінатри, адже джаз і Різдво - це гарне поєднання», - кажу я і розумію усю сюрреалістичність своїх слів. Побачити такі речі на українському телебаченні неможливо...
І одразу ж дістаю відповідь: «Навіть якщо запропонувати українцям вибір - подивитися на свята концерт Сердючки чи Монро, вони виберуть Сердючку. У нас просто люди до такого звикли, ніхто й не буде шукати, на якому саме каналі співає легендарна Мерилін Монро, а слухатимуть ту російську «попсу», яку першою знайдуть, увімкнувши телевізор», - сказала подруга. Ось і відповідь на запитання.
А чому так відбувається? Та дуже просто - нас цьому навчили, саме так, вчили упродовж багатьох років і виробили звикання, навчили слухати те, що подають - хоч воно неякісне, але ж «наше». Багатьох саме оцей радянський стереотип щодо «наших артистів» і змушує щороку шукати такі «вогники», інші, байдужі, просто слухають те, що пропонують, адже вибору й так немає, а дехто влаштовує німий спротив, і взагалі не вмикає телевізор...
«Наше» Різдво
Ще кілька днів і ми святкуватимемо Різдво - світле свято Христового народження, яке має принести у наші домівки тепло, злагоду, сімейне благополуччя. І українські телевізійники пропонують нам шукати такий позитив у вельми цікавий спосіб.
6 січня, у Святвечір, з появою першої зірки на небі, коли вся сім'я сяде до столу, лише «Перший національний» пропонує нам справді різдвяну програму - святкові богослужіння, концерти, фільми та мультфільми про Різдво. Натомість «1+1» пропонує відчути «Реальне кохання» і дізнатися, що ж є «Смішніше за кроликів»; на «Інтері» вважають, що кутя смакуватиме краще під черговий епізод серіалу «Вогонь кохання» та мюзикл «Золота рибка»; «Новий» транслюватиме «різдвяного» «Брюса Всемогутнього»; доповнить святкову атмосферу продовження серіалу «Вулиці розбитих ліхтарів» на ICTV.
Не кращим буде телеменю і 7 січня - на саме Різдво: «1+1» повторить трансляцію «Реального кохання» та «кроликів», підсиливши їх «Сніговою людиною»; «Новий» знову покаже «Брюса Всемогутнього». І лише деякі телеканали після 22.00-23.00 насміляться показати якісь фільми чи передачі на різдвяну тематику.
Ось таке телеРіздво, зовсім неріздвяне і несвяткове, пропонує нам рідне телебачення. Чи це саме те свято, якого ми чекали упродовж року? Чи маємо ми в цей день із родиною передивитися з десяток бойовиків, трилерів чи концертів Задорнова, щоб нарешті дочекатися тої теплої коляди з екрану телевізора?
Ні, не таким має бути українське телеРіздво, не таким я його хочу бачити! Тішить хіба єдине, що серед усього цього мотлоху, який колись, маю надію, таки опиниться у минулому, є місце для теплих різдвяних сімейних комедій, які піднімають настрій та дарують посмішку:)
Веселого Вам Різдва!
P.S. Згадала про минулорічний передріздвяний допис Оксани Забужко у власному блозі на «УП». Цитую для підсилення власних вражень:
«А католицьке Різдво я сей рік зустрічала в Німеччині. І співала за столом разом із своїми берлінськими друзями «Stille Nacht, heilige Nacht...» І по телевізору співали те саме, і з радіоприймачів цілий день лилися різдвяні мелодії. І ніч, виповнена таємничим мерехтінням, і справді виходила - і тиха, і свята...
Може, ще й тому мені тепер так ріже вухо вся та російська попса, що валить у ці дні з рідного ефіру - в таксі, в ресторані, скрізь, куди не поткнешся: то про Снєгурочку с Камчаткі, яка «ушла на б...дки», то ще щось настільки ж «новогоднее», від чого одразу почуваєшся «мордою в салаті»: Господи, і це - святочний ефір того самого народу, який досі складає анекдоти про свою співучість?»
Лілія Кузік, Zaxid.net
Источник: Телекритика
|
