Українські канали платять за розповсюдження в кабельних мережах, а з Нового року платитимуть удвічі більше. Одиницею розрахунку є піплметр. Натомість, іноземним каналам кабельники сплачують немалі гроші за право їх ретранслювати. «ТК» з’ясувала деякі тіньові аспекти кабельного бізнесу.
Українські нішеві мовники вже підрахували: в наступному році за розповсюдження в кабелі їм доведеться платити вдвічі більше. Є кілька факторів, що вплинули на формування цієї суми, яка на кожному каналі називається по-різному, але переважно фігурує в бюджетах під сором’язливим псевдо «маркетингові витрати»: по-перше, самі кабельники піднімають ціни на «компенсацію витрат провайдера», в окремих випадках вдаючись ледь не до аукціонних форм, і по-друге, навіть ті провайдери, які раніше гребували брати гроші з мовників, цього року офіційно оголосили про «втрату цноти» – тепер з українських мовників беруть усі, навіть «Воля».
Кабельна залежність
Така ситуація на ринку була не завжди. «Дайте канал на яких завгодно умовах», – так згадує своє спілкування з кабельниками директор із розвитку загальнонаціонального телеканалу, який попросив не називати його ім’я не так із скромності, як із професійних міркувань. «Фейс-контроль» на ринку кабельного розповсюдження стає все менш передбачуваним, і мій співрозмовник, який із ностальгією згадує «докабальні часи», нині переживає, що кабельникам його одкровення на тему «маркетингових витрат» можуть не сподобатися... А раптом?
Ситуація на ринку кабельного розповсюдження різко змінилася у 2005 – 2006 роках, коли процес вегетації супутникових мовників в Україні набув гіперболізованих форм. Тепер, за оцінками гравців ринку, в середньому на один канал кабельної мережі (з розрахунку, що «багатоканальна мережа» у середнього кабельника – це 30–40 каналів) є 10 і більше претендентів.
«Спершу, на початку 2000-х, кабельники нам платили по 10 центів з абонента, - генеральний директор каналу «24» Роман Андрейко згадує історію стосунків каналу та кабельних провайдерів. – Потім проплати припинилися, а десь із 2005 – 2006 року ми почали платити кабельникам: хоча попервах це ще були символічні гроші – 50–100 гривень на місяць. У 2007 році суми стали набагато серйознішими, а спілкування з кабельниками почало набувати форм аукціону: а що ви нам таке запропонуєте, щоби лишитися в наших пакетах?». Більше того, якщо раніше кабельники готові були підписувати угоди на 5–7 років, тепер це лише річні угоди, та й ті дуже часто підписуються внаслідок тривалих переговорів, що все одно зводяться до аукціонів.
Валентин Коваль, генеральний продюсер ЗАТ «Телеодин» (М1, М2-Естрада), каже, що їхні «маркетингові послуги», а фактично «гроші на утримання каналів у кабелі», цього року становлять 1 мільйон гривень, при тому, що йдеться здебільшого про канал М2-Естрада (М1 має досить розгалужену ефірну мережу, тому в багатьох населених пунктах входить в «універсальну програмну послугу»). На наступний рік «Телеодин» бачить необхідність збільшити ці витрати фактично на 50%.
Інший музичний мовник, канал OTV, говорить про те, що витрати на «маркетинг», а інакше кажучи - «кабель», сягнули цього року ледь не п’ятої частини бюджету компанії. В цифрах , за словами Володимира Орлова, генерального продюсера OTV, це близько 150 тисяч доларів. На наступний рік компанія «сподівається не вийти» за межі суми 350 тисяч доларів.
Геннадій Кізіма, директор з розвитку каналу СТБ, пояснює, що основна проблема просування нового супутникового каналу на ринку – це дефіцит ресурсу. «Ефірного ресурсу фактично немає, ресурс кабельних мереж заповнено, тому кабельник ставить питання таким чином: для того, щоби вас увімкнути в мережу, мені потрібно когось викинути – це раз. І друге – йому потрібно переоформлювати ліцензію в Нацраді». Зайвий раз з’являтися в Нацраді кабельникам і невигідно, і не хочеться: невигідно, бо при будь-якому переоформленні їм викреслять російських мовників, які багато в кого ще прописані в документах, а нині вже вважаються «обмеженими у трансляції»; а не хочеться – бо зустріч із Нацрадою що для мовників, що для провайдерів – не завжди свято.
Відтак, мотиваційна частина угоди на кабельне розповсюдження – «нащо мені це треба?» – стає особистою справою мовників: тим паче, що для них кабель – єдина можливість розширювати аудиторію, а його відсутність – відчутні втрати.
Одиниця розрахунку – піплметр
Одиницею розрахунку за кабельне поширення є піплметр. За оцінками практиків, тобто тих фахівців, які працюють над формуванням та розширенням мереж каналів, в Україні всього 1480 піплметрів, із них – 700 – 800 у кабелі. (Йдеться про панель «50 тисяч+», за якою канали продають рекламу; офіційно в цій панелі працює 1600 піплметрів.)
«Хороше» поширення, якого може досягти супутниковий нішевий канал, який тільки-но з’являється на ринку – це близько 500 піплметрів. «От ми, приміром, знаємо, що у Херсоні всього сім піплметрів, але для того, щоби охопити їх усі, мені потрібно потрапити у вузькі пакети. Проте домовитися про вузький пакет – або дорого, або важко, або і те, і друге одночасно. а в широкому пакеті я можу претендувати лише на два піплметри з семи», - пояснює фахівець, який також не побажав називати своє ім’я.
«После того, как становится понятно, сколько у того или иного кабельщика пиплметров, идёт разговор о том, с чем канал готов расстаться для того, чтобы получить себе этих зрителей», - розповідає Валентин Коваль. Звідки інформація про кількість піплметрів у тих чи інших мережах? З’ясовується, що, по-перше, колись були відкритими дані про технічне покриття в окремих населених пунктах. Потім GFK Ukraine дані закрила («щоби запобігти маніпуляціям»), але, так чи інакше, «эта информация известна всем, просто разные компании пользуются ею в зависимости от «матёрости» директора по развитию сети или руководителя канала».
За словами фахівців, які попросили не називати ні імен, ні каналів, із якими вони працювали, ситуація із входженням нового мовника в кабельні мережі виглядає так: біль-менш поставити канал в мережу (тобто досягти «максимально можливого реального» показника – орієнтовно 500 піплметрів) більше року тому обходилося в 30 тисяч доларів. Його колеги, які виконують таке ж завдання зараз, говорять про істотну корекцію цифр у бік збільшення: так, досягнення 15% покриття (від загальної кількості піплметрів) і річне утримання мережі в наступному році уже коштували одному каналу 100 тисяч гривень, заплачених офіційно за угодами; при цьому 60 – 70 тисяч доларів «маркетингових розходів» було заплачено «зверху». В суму «зверху» входять неофіційні проплати «за входження в мережу», купівля приймального обладнання, також іноді називалися інші пояснення – приміром, «ви ж на рекламі заробляєте, то платіть нам відсоток»... Хоч як би гроші не називалися, усі розуміють, що йдеться фактично про податок на дефіцит ресурсу.
Якщо раніше мовників «оподатковували» лише невеликі компанії, то з цього року додатковий «договір» клієнтам запропонував підписати і лідер ринку – компанія «Воля». Проплати здійснюються офіційно. За даними «ТК», вартість поширення в Києві коштує 50 тисяч гривень на місяць, в інших містах – від 1 200 грн. до 5 тисяч грн. У «Волі» цю інформацію не підтвердили і не спростували, пославшись на її конфіденційність, проте порадили «ТК» звернутися до самих телеканалів. «Нині грошові збори з українських мовників офіційно стали статтею доходів кабельних операторів», - так прокоментували ситуацію на ринку директори українських каналів.
Як пояснюють кабельники, які також воліли не прославляти своїх імен у цій статті, при пакетуванні каналів ідеться про три групи мовників. Перша – це УПП. В рамках УПП кабельні оператори мають включати в пакети канали, що мають ефірні ліцензії в цьому населеному пункті. За законом «Про телебачення і радіомовлення» – безкоштовно. Оскільки за жодним іншим нормативним документом безкоштовних стосунків на ринку не існує в принципі, то фактично канали і кабельники обмінюються угодами на однакові суми. Як сформулював один із директорів телеканалу, «вони нам платять за права на показ, а ми їм чи то за транспорт, чи то за промоції в мережі».
Друга група каналів у термінології провайдера називається «критична для привабливості». У цій категорії називають групи каналів Discovery, Viasat, «Торсат» (у цю групу входять міжнародні версії великих російських мовників – «Первого канала», РТР, ТВЦ, «Цифровое телесемейство» та група каналів «Інтер», яку «Торсат» продає разом із росіянами), «Поверхность» (канали «Спорт 1,2,3,4...» тощо). За ці канали кабельники платять самі. Розрахунок ведеться не за піплметри, а як і належить в DTH-мовленні, за абонента. Тарифи фірми «Торсат», приміром, можна офіційно дізнатися на сайті компанії.
Третя група мовою провайдерів називається «нові нішеві мовники». В цю групу входять українські нішеві канали. Стягнення плати з «піонерів» аргументується тим, що «глядач про них не знає», а платіж скромно іменується «компенсацією послуг провайдера».
Реакція і прогноз
Українських мовників кабельна ситуація відверто дратує.
По-перше, тому, що в кабельному розподілі на ґатунки українських мовників відсортували на почесне останнє місце глядацької уваги. Коли смаковий критерій перетворюється на економічний, він потребує додаткової аргументації – а аргументації немає, тільки тиск. По-друге, не менше дратує і бізнес-подразник, адже кабельник примудряється продати свою послугу двічі, отримуючи за телеконтент гроші як із каналу, так і з абонента. По-третє, дратує конкурентна безвихідь: мовників на ринку з’являється з кожним днем дедалі більше, конкурентна ситуація загострюється... «Черги» створюють не тільки зарубіжні мовники, а й новачки, які на ринку поводяться агресивніше, особливо ті, які можуть розраховувати на чималу допомогу інвесторів («Є група каналів, яка просто намагається розірвати цей ринок і платить за вхід скажені гроші»). За словами учасників ринку, нова українська група з чотирьох каналів, щоб швидко досягти відчутних відсотків, одразу пропонує кабельникам удвічі більші «маркетингові» суми, чим примушує старожилів ринку нервово витрушувати гаманці.
Своє роздратування мовники намагаються не демонструвати.
«Я не могу винить украинских кабельщиков в том, что так происходит, потому что они имеют пример России, где не существует «универсальной программной услуги», и все каналы, включая федеральные, оплачивают кабельщикам своё распространение», - розповідає Валентин Коваль. «Вхідне» за кабельне розповсюдження в Москві два роки тому становило приблизно півмільйона доларів, а далі зменшувалося «пропорційно квадрату відстані» від столиці. Для українських мовників саме великі суми, а не регуляторні суперечки про «адаптацію», стали природним ринковим фільтром, який не допустив їх на північний ринок. Проте українські мовники твердять, що гроші – лише видима верхівка айсбергу: мовляв, навіть якби українські канали й захотіли заплатити, їх би на російський ринок все одно не пустили. Причому списали б усе на вільну конкуренцію, але зовсім не загрозливу демократичність українських новин для російської держави, інформаційну безпеку чи інші політичні химери.
Між іншим, Анатолій Сальник, директор ТОВ «Торсат», стверджує, що канал «Інтер+» безперебійно розповсюджується на супутнику в 40 країнах світу – це і США, і Польща, й Іспанія, й Ізраїль, «не кажучи про екс-радянські країни». За його словами, у компанії немає проблем і з кабельними мережами, причому іноді каналові платять з абонента, іноді це «безкоштовні» стосунки, але ніколи не хабарі і не проплати. Щодо Росії пан Сальник визнає, що в кабельних мережах Москви «усе забито», однак «Інтер+» має непогане розповсюдження в регіонах. Так, за даними компанії, по всьому світу «Інтер+» бачать 3 744 998 домогосподарств у кабелі, а в Росії ця цифра – 452 486 домогосподарств. Такі гарні показники в «Торсаті» пояснюють високою якістю каналу. «ТК» не має змоги перевірити ці дані, тому поки що вірить на слово.
Інші українські мовники готові говорити про нормальну ситуацію на інших ринках, але не в Росії. Щоправда, ті «інші» ринки не надто великі, щоби за їхній рахунок можна було підлатати втрати в «домашньому» кабелі.
«Ми маємо угоди з кабельними провайдерами в Прибалтиці. Вони нам платять – приблизно по 2 – 3 євроценти з абонента», - Володимир Орлов намагається розтлумачити «ТК» парадокс: в Україні український мовник за розповсюдження платить сам, за кордоном – платять йому.
А хіба у вас не буває такої ситуації, коли ви з одних музичних виконавців берете гроші за показ кліпу, а з інших – ні, в залежності від того, як ви оцінюєте їх музику і популярність? – ставлю зустрічне запитання директорові музичного телеканалу. Проте пан Орлов вважає, що наведена аналогія в цьому разі некоректна: «Справді, ми маємо досить різні стосунки з музикантами, але це ніколи не є жорстким правилом - брати гроші з українських артистів і тільки з українських. На кабельному ж ринку саме така ситуація: приміром, якщо в мережу буде заходити кулінарний канал, то він буде платити, якщо він український і не входить в УПП, і йому платитимуть – якщо він іноземний».
Телеканали очікують регуляторних дій від Нацради, адже вимога закону, за яким преференції надаються вітчизняним мовникам, явно не працює. «Интересно было бы посчитать, скольким российским телеканалам распространение в украинском кабеле оплачивают украинские вещатели», - говорить пан Коваль.
«Адаптаційні бар’єри», які пропонувала Нацрада, виявилися програшними – і юридично, і промоційно, і практично: як стало зрозуміло після легалізації «Первого канала. Всемирной сети» та «Цифрового телесеймейства», адаптація має якусь іншу, не до кінця зрозумілу поки що мету, ніж допомогти українським каналам здобути собі місце в багатоканальних мережах. Обмеженість кабельного ресурсу і проблеми українських мовників щодо розповсюдження в кабелі переважно залишилися за кадром основної дискусії, що дедалі безповоротніше сповзала в недоречні розмови про політичну цензуру і зрештою набула форм масової істерії з публічними вуду-відправами.
Головною характеристикою ситуації, що склалася, з точки зору мовника є слово «спекуляція». Це і спекуляція риторична – жонглювання політичними аргументами (утискають свободу слова, «стерилізують» інформаційний простір), і спекуляція регуляторна – адже державний регуляторний орган цікавить не так патронувати українських мовників в ситуації обмеженого ресурсу, як зробити так, щоби користь від дефіциту не осідала виключно в кишенях кабельників. Та й просто спекуляція без метафор – коли ціна послуги, що її пропонують провайдери, обґрунтована на сьогодні тільки її дефіцитом, а саме ціноутворення відбувається непрозоро й непередбачувано. Саме останнє і є предметом можливих переговорів між кабельниками та мовниками. «Меня бы порадовала ситуация, в которой кабельщики бы объединились и объявили рынку единые условия. У них, правда, пока объединиться не сильно получается, а мне от этого плохо – потому что тогда вопросы кабельного распространения занимали бы у меня один день в году, а все остальные дни я бы занимался другими вопросами», - переконаний Валентин Коваль.
Для балансу
Я не називатиму директора кабельної компанії, із яким розмовляла, і саму компанію. Вважайте, що з міркувань абстрактного гуманізму. А ще тому, що розмова мені видається настільки типовою, що не хотілося б, аби цього «типового героя в типових обставинах» покарали і за всю решту «героїв», і за обставини. На жаль, карати в індивідуальному порядку в наших регуляторних органів виходить набагато краще, ніж лікувати хворі ринкові ситуації.
«ТК»: Доброго дня, ми готуємо матеріал про стосунки кабельних операторів та українських мовників...
Директор кабельної компанії: Я не знаю, про що ви...
«ТК»: Ви не знаєте, хто такі українські мовники, чи які у вас із ними стосунки?
Директор кабельної компанії: Так, для мене це важко: я не знаю ні де вони зареєстровані, ні звідки вони сигнал на супутник піднімають – а ви знаєте? Компанія може належати російському олігарху, а називатися українською... Тому так, для мене важко сказати, що таке український канал...
«ТК»: Давайте тоді говорити про мовників, які мають ліцензію Національної ради України – які з ними умови співпраці?
Директор кабельної компанії: Зрозумійте, що ми їх не ділимо на зарубіжні та вітчизняні...
«ТК»: А як ви їх ділите?
Директор кабельної компанії: Наскільки канал цікавий, наскільки популярний, коли він з’явився, якщо він вчора з’явився, то він сам зацікавлений у тому, щоб увійти в мережі..
«ТК»: І тоді він вам платить?
Директор кабельної компанії: Я вам цього не говорив. І взагалі, передзвоніть мені пізніше – в мене робочий день...
Р.S. Дякуємо Миколі Княжицькому, генеральному директорові каналу ТВі, за те, що він звернув увагу редакції на цю важливу тему. На жаль, коли ми поставили пану Миколі конкретні запитання, він не зміг з нами поспілкуватися і попросив перетелефонувати йому за тиждень. «ТК» сподівається на продовження дискусії.
Леся Ганжа
Источник: Телекритика
|
