Лише одне речення з ліцензійної методики може призвести до закріплення монополій на кабельному ринку.
Нова методика нарахування ліцензійного збору знову підкинула ринку чергову регуляторну проблему. Річ у тім, що Національна рада з питань телебачення і радіомовлення тлумачить правила його нарахування таким чином, що будь-який кабельний провайдер, який заходить на ринок, повинен оплатити збір за всі домогосподарства, розташовані на цій території. Навіть якщо на ній уже працюють інші кабельні мережі, та й компанія реально оцінює «ужинок» як 10-15%.
У методиці записано, що коефіцієнт N, на який множиться решта параметрів у формулі обрахунку ліцензійного збору, – це «кількість домогосподарств на передбачуваній території розповсюдження програм». Без уточнень – чи то всіх домогосподарств, чи то домогосподарств, які збирається обслуговувати компанія.
На пряме запитання стосовно того, що подібне потрактування ліцензійної методики сприятиме монополізації ринку і перешкоджатиме виходові на ринок нових компаній, голова Нацради Віталій Шевченко відповів, що не вбачає подібних загроз («Причому тому тут монополізація?»). Навпаки, він каже про те, що регуляторний орган у такому разі дбає про рівність усіх без винятку компаній – чи то вони першими заходять на ринок, чи останніми.
«Ми не створюємо жодних перепон для жодної компанії – чи то вона першою прийшла на ринок, чи то останньою. Але заплатять усі однаково – за кожне домогосподарство на даній території», – розтлумачив кореспондентові «ТК» на брифінгу Віталій Шевченко.
У харківської телекомунікаційної компанії «Велтон. Телеком», яка учора в Нацраді намагалася отримати ліцензії на роботу у ще дев’яти містах (Кременчук, Київ, Запоріжжя, Донецьк, Суми, Одеса, Львів, Луганськ, Маріуполь) інше тлумачення.
«Відповідно до ст. 40 та ст. 24 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” ТОВ “Велтон.Телеком” подало заяву про видачу ліцензії провайдера програмної послуги в м. Кременчук та зазначило кількість домогосподарств на передбачуваній території розповсюдження програм як 9696, а саме: 808 будинків по 12 квартир у кожному будинку. Оскільки законодавством не визначено, що юридична особа повинна зазначати у заяві кількість саме всіх без винятку домогосподарств, розташованих на передбачуваній території розповсюдження програм, то ТОВ “Велтон. Телеком”, не порушуючи норм Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, у своїй заяві вказало передбачувану територію розповсюдження програм із зазначенням конкретних вулиць, кварталів та окремих будинків на них, визначивши при цьому, що послуги будуть надаватися лише 12 квартирам (домогосподарствам) у кожному будинку. Тобто, ТОВ “Велтон. Телеком” у відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 24 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” чітко зазначило в заяві кількість домогосподарств, яким будуть розповсюджуватися програми», – йдеться у письмовому поясненні компанії щодо конкретної ситуації у Кременчуці.
Заввважте, компанія не просто тупо каже, що з будинку вона надасть послугу лише 12 домогосподарствам, а тринадцятому – не дасть, бо той кашку не варив і дрівець не рубав: «усі домогосподарства, зазначені у заяві ТОВ “Велтон. Телеком”, розташовані на території міста Кременчука в тих будинках, на надання послуг у яких уже отримали ліцензії перелічені вище провайдери програмної послуги, сплатили ліцензійний збір та мають своїх абонентів, які вже не стануть абонентами ТОВ “Велтон. Телеком”». І тут же додає список компаній, які вже працюють «на даній території»:
- ПП «Приватна телекомпанія «Візит», рішення від 31.10.2007 р. №1479 на 76 728 домогосподарств: територія всього міста Кременчука, що повністю включає до себе й усі 9696 домогосподарств у 808 будинках, заявлених ТОВ «Велтон. Телеком»;
- ТОВ телекомпанії «Чумгак», рішення від 02.04.2008 р. №640 на 12 030 домогосподарств: окремі квартали, вулиці, провулки та будинки на них, що повністю включає до себе не менше 10% домогосподарств, заявлених ТОВ «Велтон. Телеком».
Аналогічні описи компанія подала по всіх містах, у яких претендує працювати.
Тим не менш Нацрада вирішила поки відкласти рішення по «Велтон. Телекому». Офіційно – з метою надіслати офіційні запити в органи місцевого самоуправління і з’ясувати, скільки саме домогосподарств на території, на яку претендує «Велтон». Щоби потім порахувати їм ліцензійний збір по повній програмі. «Нас дуже прискіпливо перевіряє КРУ», – аргументував скрупульозність дій регуляторного органу Віктор Понеділко, член Нацради.
Хоча, зрозуміло, в Нацраді не можуть не усвідомлювати небезпеки, яку приховує в собі це одне речення для розвитку паралельних кабельних мереж. Оскільки реально будь-яка компанія, що входить на ринок, може претендувати на «залишки» – тобто на тих глядачів, які ще не охоплені великими мережами або з якихось причин перестали бути їх абонентами. У великих містах, а особливо у «хлібних районах» новобудов, їм перепаде, за найоптимістичнішими підрахунками, до 20% (за реалістичними – 10-15%) домогосподарств. Отже, у графі рентабельність бізнесу виростає жирний знак питання: ми платимо за 100%, щоби реально використовувати лише 10%.
Кому це вигідно? Звісно, Держбюджету. Адже при умові, що у вашому будинку працює три паралельні мережі, держава отримає ліцензійний збір за кожного з нас тричі. А от сказати, звідки компанії візьмуть ці гроші? Ще не здогадуєтеся? З нас. Бо грошей з повітря не буває. І за всі витівки Держбюджету кожен з нас розплатиться по повній.
Або інший вихід: припустімо, я і, наприклад, Зіна Підалькіна захочемо провести кабельні мережі в два будинки. І кабельній мережі «Леся», і кабельній мережі «Зіна» треба буде заплатити повністю за два будинки, а далі собі – конкурувати, скільки душа забажає. Скажіть, хтось і правда може подумати, що ми з Підалькіною не домовимося? Здається, тільки Держбюджет, бо до людей він ставиться, як до ідіотів. І ще: я не заздрю тому, хто житиме в будинку Підалькіної – вона в кабельному телебаченні не січе і відсутність конкурентів їй тільки на руку. Але все, що я зможу порадити абонентам із сусіднього будинку: переселяйтеся до мого, бо, перепрошую, але ми вас по-чесному поділили й у ваш будинок я не зайду («Я слово дал честное, купеческое...»). І ніхто не зайде. Бо кому ви потрібні – заплати за всіх, а користуйся, дай Боже, п’ятою частиною... Ну, списуючи на недбалість Підалькіної, то, може, й четвертою...
Оскільки антиринкові результати застосування методики – не просто наочні, а як дірка замість носа, то є в мене припущення, що Нацрада має запросити тлумачення в Мін’юсті. Більше того, провести з міністерством велику роз’яснювальну роботу, основний меседж якої – жадібність нікого до добра не доводила, Держбюджет тим паче. Адже попри те, що у відповідь на своє зауваження щодо того, що несправедливо державі отримувати за одну глядацьку душу, приміром, тричі, а підприємцеві – платити за чужих абонентів, почула: «Методика не передбачає такого підходу в розрахунках» (тобто щоб була змога платити лише за тих абонентів, яким дійсно надуються послуги), все ж підозрюю, що глибоко в душі Нацрада розуміє, що «Методика...» не самодостатня – бо нащо би тоді був регуляторний орган, якби можна було обійтися методикою?
«Велтон. Телеком» офіційно обіцяє Нацраді: «При вдалому впровадженні та сталому розвитку послуги, розширенні технічних ресурсів, ми в обов’язковому порядку переоформимо ліцензію у зв’язку із збільшенням кількості домогосподарств». Проте Віталій Шевченко на це відповідає скептично: «А як нам це контролювати?». Мовляв, раз немає механізмів контролю, то платіть за всіх. У мене тоді виникає запитання: чом би з кабельників не брати одразу за всю Україну? Одна ліцензія – і працюй, де хочеш. Надходжень до Держбюджету, головне, збільшиться ого-го. І ще: всіх зобов’язати здати кров і пройти флюорографію за новими розцінками імені Черновецького. Як там було в старій пародії на соціальну рекламу: «В наших казино бракує фішок – заплатіть, будь ласка, податки».
Ігор Розкладай, юрист Інституту медіа права, говорить про те, що тлумачення Нацради стосовно цієї норми має логіку. І, звісно, це казуїстичне речення може тлумачитися як «усі домогосподарства на даній території», адже це потенційна територія розвитку бізнесу. Тим не менш, пан Розкладай констатує, що «за умов домінування певних гравців ринку такі умови перешкоджають появі конкуренції, що може, в свою чергу, відбитися як на вартості оплати послуг, так і на їхній якості».
Леся Ганжа
Источник: Телекритика
|
