Доля ставиться до Костянтина Григоришина з почуттям гумору. Коли в грудні 2008 року він прилетів до аеропорту "Бориспіль" та протягнув паспорт у вікно прикордонної службі, то там чергувала офіцер на прізвище Ющенко. Жінка у формі щось довго перевіряла, а потім повідомила Григоришину, що йому заборонено в'їзд на територію України.
Іронія ж долі полягає в тому, що після арешту Григоришина в 2002 він тривалий час не бував на батьківщині, і майбутній президент Віктор Ющенко запрошував його до України під особисті гарантії. А тепер двоє Ющенків його в Україну не пустили.
Уродженець Запоріжжя та мешканець Москви, Костянтин Григоришин не приховує свого інтересу до контролю на харківським заводом "Турбоатом". Здавалося, що він знайшов спільну мову з потрібними людьми – харківським губернатором Арсеном Аваковим і його патроном Петром Ющенком.
Григоришин вів переговори з Аваковим про придбання харківської ТЕЦ-3, а брат президента літаком Григоришина привіз на Великдень з Ізраїлю благодатний вогонь.
Претензії ж Банкової до Григоришина полягали в його лояльності до Тимошенко. Григоришин виступив гарантом союзу прем’єрки та лідера комуністів Петра Симоненко, після чого КПУ в будь-який критичний момент підтримують Тимошенко.
Але що дозволено Ігорю Тарасюку – керівник Державного управління справами регулярно і взаємовигідно домовляється з комуністами – те Григоришину заборонено.
Його неприємності не обмежилися недопуском на територію України. Техніку безпеки на будівництві в Запоріжжі, до якого Григоришин має стосунок, почало перевіряти управління "К" Служби безпеки України, очолюване Тиберієм Дурдинцем – людиною Віктора Балоги в СБУ.
Заборону на в'їзд до України також отримав головний юрист Григоришина Максим Марков, а бізнес-партнера Григоришина по Сумському НПО імені Фрунзе Володимира Лук’яненка викликали до Балоги і запропонували втілювати в життя ідеї Леніна, який заповідав усім з усіма ділитися.
"Ви хочете війни – ви її отримаєте" – сказав Григоришин і подав позов з наміром отримати контроль над телеканалом "Інтер".
Через довірених осіб Григоришин звернувся до Господарського суду Києва. Відповідачами у справі виступають Світлана й Олена Плужникові – дружина та донька покійного Ігоря Плужникова, який до 2005 року володів каналом "Інтер".
У своєму позові Григоришин просить відповідачок виконати умови угоди купівлі-продажу активів, яка була укладена між ним та Ігорем Плужніковим 19 квітня 2005 року.
Договір стосувався переуступки Плужніковим Григоришину активів групи каналу "Інтер" – зокрема, 61% акцій ЗАТ "Українська незалежна ТВ-корпорація".
Зрештою, кожен охочий може звіритися з повним текстом договору про купівлю-продаж "Інтеру" між Григоришиним і Плужніковим.
У своєму позові на шести сторінках Григоришин стверджує, що угода від 19 квітня 2005 року між ним і Плужніковим "за своєю правовою природою є опціонним контрактом".
"Договір надає право Григоришину Костянтину Івановичу, як покупцю, придбати визначені угодою активи за визначеною в угоді ціною, яка складає 273 880 000 доларів США", - ідеться у позові.
Там також сказано, що "на підтвердження серйозності намірів" Григоришин зобов’язувався протягом семи робочих днів сплатити Плужнікову аванс в десять мільйонів доларів, що і було зроблено.
Сторони передбачили, що угода буде закрита до 1 липня 2005, але 22 червня Ігор Плужніков помер.
Григоришин апелює до дружини та доньки покійного бізнесмена як його спадкоємців, оскільки до них "перейшли всі його права та обов’язки, у тому числі права та обов’язки за договорами".
"До сьогоднішнього дня з боку Світлани Плужнікової та Олени Плужнікової жодних дій по виконанню угоди від 19 квітня не здійснено, чим порушені права позивача на купівлю визначених угодою активів", - пише бізнесмен у позові.
"При цьому, 7 грудня 2006 року асоціація "Діловий світ" (підконтрольна при житті Ігорю Плужнікову) відчужила на користь ТОВ "Український медіа-проект" (власник – Валерій Хорошковський) пакет акцій ЗАТ "Українська незалежна ТВ-корпорація" у розмірі 61%, який мав бути відчужений на користь Григоришина за угодою від 19 квітня 2005 року", - також говориться у позові.
Григоришин наполягає, що трирічний термін позивної давності ще не минув. Він його відліковує з дати офіційного оформлення угоди про придбання 61% каналу компанією Хорошковського. Хоча той став власником каналу фактично влітку 2005, але на рівні контрактів це було зафіксовано 7 грудня 2006 року.
У своїх вимогах до суду Григоришин просить зобов’язати Світлану та Олену Плужнікових виконати угоду від 19 квітня 2005 року і продати контрольний пакет "Інтеру" за 273 мільйони доларів.
Однак він не пропонує способу, як це може бути зроблено, якщо акції вже три роки як є власністю інших осіб – Хорошковського та Фірташа через укладений між ними двома опціон.
Ще до початку розгляду по справі Господарський суд Києва виніс дві ухвали.
Перша – на прохання Григоришина до розв’язання суперечки по суті було накладено арешт на акції "Інтеру".
Однак арешт акцій – це не найбільша неприємність власників "Інтеру". Власне, "арешт акцій" є швидше психологічним кроком, який не дозволяє продавати актив. Якщо Хорошковський не збирався цього робити, то і загрози цей запобіжний захід не несе.
У зверненні до суду Григоришин стверджує, що продаж акцій супроводжувався підробкою підписів: "Хотілося б звернути увагу на те, що мені стало відомо, що після укладення угоди про купівлю-продаж частини активів між Плужниковим та Григоришиним, коли Плужніков І.О. знаходився на лікуванні у Німеччині, а пізніше – в комі, відбувся ряд дій, пов’язаних з фальсифікацією протоколів загальних зборів юридичних осіб - власників пакетів акцій ЗАТ "Українська незалежна ТВ-корпорація".
Тому Григоришин просить суд звернутися до Генпрокуратури та МВС для проведення перевірки цих подій.
І справді, другою ухвалою суддя звернувся до міліції для розслідування заяви Григоришина і "встановлення обставин, що входять до предмету доказування" по справі.
Апеляція до МВС – одна з ланок сценарію навколо "Інтеру".
Насправді, в міліції давно існували підозри, що в процесі переходу "Інтеру" від Плужнікова до Хорошковського відбулася фальсифікація підпису. За словами джерел, ще в 2005 році навіть проводилася експертиза, яка підтвердила найгірші очікування, однак справі не дали хід.
Зокрема, як стверджують джерела "Українській правді", одна фальсифікація могла відбутися на Кіпрі. Там оформлювалася довіреність від імені Плужнікова, який на той момент перебував у комі, але якимсь чином начебто зміг передати одному з юристів право діяти від свого імені.
У своїй війні за "Інтер" Григоришин користується не лише ненавистю Тимошенко до Фірташа, але й її впливом у судовій владі та правоохоронній системі.
За даними джерел "Української правди", під головуванням прем’єра відбувалася неформальна нарада, де вона поставила задачу – допомагати Григоришину у війні за "Інтер" усіма можливими способами. Одним з її учасників був Юрій Луценко.
Речниця МВС Інна Кисіль підтвердила "Українській правді", що міліція розпочала перевірки дій навколо продажу "Інтеру" за запитом суду.
Цікаво, що сам Григоришин ще в грудні заявляв, що "напевно, не буде" судитися за "Інтер". Однак змінити рішення його змусив недопуск в Україну та Тимошенко, яка відчула, що забрати "Інтер" у Фірташа через Григоришина – це простіше, ніж просити про допомогу Кремль та потрапляти в додаткову залежність від Путіна.
"Українська правда" також звернулася в зв'язку з поданим позовом до Валерія Хорошковського, який є кінцевим бенефіціаром 61% акцій "Інтеру", однак він відмовився від коментарю.
Джерела в його оточенні розповідають, що зараз юристи Хорошковського аналізують тексти винесених судом ухвал.
"Насправді "угода купівлі-продажу" між Григоришиним і Плужніковим лише так називалася. За великим рахунком, це був протокол про наміри – бо в угоді ні слова не сказано про санкції у разі її невиконання. А дії Григоришина покликані спричинити тільки шумовий ефект", - сказав співрозмовник з оточення Хорошковського.
Насправді ці події не можна оцінювати так легковажно.
Те, що відбувається навколо "Інтеру" – це другий після помаранчевої революції судовий процес перерозподілу медіа-простору. Заради контролю над "1+1" у 2005 році Ігор Коломойський втягнув у тяжбу Олександра Роднянського і Бориса Фуксмана – він навіть виграв суд першої інстанції, використовуючи як аргумент усну (!) згоду Роднянського продати телеканал.
І хоча власник "Приватбанку" програв апеляцію, але зрештою вичавив Роднянського і Фуксмана з "1+1", і сам зайшов до ради директорів материнської компанії СМЕ.
У 2008 році Тимошенко і Хорошковський вели переговори про продаж "Інтеру" спорідненим до БЮТ структурам, але не дійшли згоди в питаннях ціні та "чистоти" грошей, які були би заплачені за канал.
Нинішня атака на "Інтер", якщо не завершиться зміною власників каналу, то принаймні може стримувати у здійсненні пропаганди проти Тимошенко. Так напередодні президентських перегонів їй вдасться нейтралізувати джерело негативу. А вже в разі перемоги Тимошенко на виборах для неї буде справою техніки змінити акціонерів "Інтеру".
Українська правда
Источник: МедіаБізнес
|
