Кабінетом Міністрів України, у листопаді 2008 року, прийнята Державна програма впровадження цифрового мовлення в Україні. Однак, цей документ так і не став тим об’єднавчим фундаментальним дороговказом, за яким велася б конкретна, направлена на досягнення спільної мети робота. Найтривожніше те, що розробник Програми – Міністерство транспорту та зв’язку України, не змогло виступити організатором процесу впровадження цифрового мовлення. Не отримала підтримки ініціатива Мінтрансзв’язку про створення консорціуму з введенням в експлуатацію дев’яти каналів на одне покриття. Телекомпаніям, які за задумом організаторів, мали б вкладати гроші у розвиток консорціуму, ніхто не давав ніяких гарантій. Сума реалізації цього витратного проекту, виписаного під бюджетні кошти, становить 3 мільярди гривень. Однак, бюджетних коштів на неї не передбачається, принаймні, до 2012 року. До того ж, розподіл каналів залежить від Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. Натомість, у Нацради існує свій план впровадження цифрового мовлення. Втім, оголошені у ньому строки конкретних робіт вкотре переносяться. План не забезпечений частотним ресурсом. Все це, на нашу думку, ставить під загрозу проект впровадження цифрового мовлення в Україні, створює пряму загрозу інформаційній безпеці держави та її міжнародній репутації.Слід зазначити, що ідея створення консорціуму або подібного йому органу, визріла давно і бачиться як загальнонаціональна структура для координації процесом впровадження цифрового мовлення в цілому по Україні. Зокрема, про це конкретно було сказано у листопаді минулого року під час засідання круглого столу “Про необхідність створення державно-громадської організаційної структури управління переходом на цифрове ефірне телерадіомовлення”, зініційованого Держкомтелерадіо, Концерном РРТ та “Телерадіоасоціацією «УКР-ДВБ-ФОРУМ» у рамках Шостої Міжнародної виставки EEBC-2008. Втім, з прийняттям усіх цих нововведень, не зникне головна вада програми Мінтрансзв’зку – для її здійснення, повторюємо, потрібно понад 3 мільярди гривень на фактично одне покриття. Тому супротив з боку і Національної ради, і Держтелерадіо, і самих телекомпаній – залишається. В умовах економічної кризи витрачати подібні чи-то бюджетні, чи-то комерційні кошти – вкрай проблематично. При цьому кількість каналів стає обмеженою навіть у порівнянні з нині існуючим аналоговим телебаченням. Не раз з нашого боку лунала думка про те, що є інший спосіб, а саме – здійснити модернізацію існуючих аналогових каналів. Це б коштувало 150 мільйонів гривень, тобто, на кілька порядків нижче. Основний аргумент проти використання аналогового потенціалу держави, який доводиться чути: частотний план узгоджений за документами, підписаними в Женеві. І цього не можна вже ніяким чином змінити. Втім, це не відповідає реальному стану справ. Автори Програми не пішли очевидним шляхом використання вітчизняної бази з потужними передавачами й частотами. На нашу думку, вибір стратегії розвитку цифрового телебачення, який базується на використанні передавачів низької потужності, досить спірний. Адже, якщо якась територія покривається 50-кВт передавачем, то передавачів потужністю в 1 кВт для цього знадобиться 50 штук. І вартість такого вирішення, як мінімум, коштуватиме у 50 разів дорожче. Крім того, кожен об’єкт – це антени, вежі, приміщення, приймальне та розподільне обладнання, кінець-кінцем, їхня охорона. Якщо проаналізувати, різниця вартості для 81 територіально-частотної зони України може скласти не менше кількох сот мільйонів доларів.. В Україні розбудовано 15 загальнонаціональних, 35 регіональних та понад 200 місцевих каналів телевізійного мовлення в аналоговому форматі, їх перетворення в «цифру» у стандарті MPEG-4 дасть можливість утворити відповідно 150 загальнонаціональних, 350 регіональних та понад 2000 місцевих цифрових каналів на базі існуючих частот аналогового мовлення. Якщо брати додаткові частоти, які не використовувалися в аналоговому мовленні – сусідніх каналів та інш., частоти від конверсії, повернути частоти 65-67 телевізійних каналів, віддані для потреб мобільного зв’язку, то число цифрових каналів може бути збільшене, орієнтовно, ще на третину. Хотілося б наголосити на необхідності звернутися до Кабінету Міністрів і, перш за все, перевести на цифровий режим державний телеканал Перший Національний. Україна втрачає велику кількість частот і каналів цифрового мовлення. Якщо зважити на те, що програмою Мінтрансзв’язку предбачено забезпечення прийому цифрових програм на портативне обладнання поза приміщенням, постає питання щодо можливості доступу до ефірного цифрового телебачення широких верств населення. Тож, підсумовуючи, зазначимо: метою Асоціації є сприяння впровадженню цифрового мовлення в Україні. Для цієї роботи задіяні провідні фахівці в галузі мовлення, такі, як президент Національної радіокомпанії України, секретар Національної спілки журналістів України Віктор Набруско, віце-президент Національної радіокомпанії України Валерій Юрченко, голова Всеукраїнської Асоціації «УКР-ДВБ-ФОРУМ» Олександр Саломаха, президент Телекомунікаційної палати України Олександр Ляхов та інші. На нашу думку, держава нарешті має стати гарантом у справі впровадження цифрового мовлення в Україні, організовувавши і очоливши цей процес та забезпечивши мовників частотним ресурсом. Витрачатися на розбудову цифрового мовлення мають комерційні гроші. Вирішення цих та інших питань має розглядатися на найвищому державному рівні в рамках колегіального органу. І вольовим кроком для його плідної роботи має стати якнайскоріше прийняття нової конкретизованої Державної програми. Адже йдеться не просто про національний престиж, а про національну безпеку, не просто про потужності, частоти і ресурси, а про злагоджено працюючий механізм, який має забезпечити представництво України в загальноєвропейському інформаційному просторі.
Источник: Укр ДВБ Форум
|
