Керівник парламентського каналу вважає своєю місією популяризацію роботи ВР, мріє про політичне ток-шоу «як у Шустера чи Куликова» і вважає, що головне на телебаченні – фінансування.

Про це інтерв'ю «Телекритика» почала домовлятися з літа 2008 року. Саме тоді трапився перший інформаційний привід поговорити з директором телеканалу «Рада» Миколою Орловським. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення винесла «Дирекції телерадіопрограм Верховної Ради України» попередження, оскільки було зафіксовано, що в деякі дні мовлення компанії становило 00 годин 00 хвилин. Потім почався перманентний трудовий конфлікт, про який також писала ТК. Роботу телеканалу «Рада» неодноразово намагалися розглянути на парламентському комітеті з питань свободи слова та інформації, але до цього так і не дійшло. Тож поговорити з Миколою Орловським було про що, надто ж зважаючи на те, що остання його розмова з ТК відбулась 5 років тому. Тим часом пан Микола ніби й не відмовлявся від інтерв'ю, зате постійно його відкладав, мотивуючи то нестабільною роботою парламенту, то станом здоров'я. І ось нарешті розмова відбулась.

«Рада» має 14 годин мовлення, 72 працівники, з яких 10 журналістів, але опиняється у скрутному становищі, коли депутати змінюють плани і парламент не працює. За словами директора, тоді їм просто немає чого ставити в ефір. Незважаючи на це, у Дирекції грандіозні плани, щоправда, вони здійсняться тільки за наявності фінансування. Бюджетного...

- Пане Миколо, перша програма парламентського телебачення вийшла в ефір на Першому національному 23 березня 1999 року. Розкажіть, будь ласка, яких змін протягом цих років зазнало парламентське телебачення?

- Якщо я розповідатиму про все, що зроблено протягом 10 років, розмова вийде довгою. Тому окреслю найголовніше. Наша перша програма вийшла у березні 1999 року завдяки моїм особистим зв'язкам із колегами-журналістами. Знаєте, з чого починався телеканал «Рада»? Коли я прийшов до Верховної Ради створювати парламентське телебачення, мене було призначено директором. Моїм заступником стала Світлана Павлівна Макаренко. Для роботи нам дали кімнату в готелі «Національний», два столи і два стільці. От із нас двох і починалося парламентське телебачення. Не було жодної камери, іншої техніки, людей. Домовившись із Миколою Канішевським, ми на безоплатній основі робили перші програми в агенції «Вікна». Монтували там «Парламентський вісник», який складався з сюжетів про роботу Верховної Ради за тиждень.

Весь парадокс розвитку українського парламентаризму на тодішньому - та й на нинішньому - етапі полягає в тому, що незважаючи на багатовікові традиції демократії і те, що Верховна Рада є законодавчою гілкою влади, в народній уяві вона відповідальна й за виконавчу владу. Тому я вважаю, що саме потреба формування в суспільстві об'єктивного сприйняття інституту парламентаризму й обумовила десять років тому створення «Дирекції телерадіопрограм Верховної Ради України». Головою парламенту тоді був Олександр Ткаченко, якого я добре знав ще по роботі в Таращі, йому особлива подяка за те, що він допоміг нам стати на ноги.

Перші роки ми робили щотижневу 45-хвилинну програму «Парламентський вісник» і десятихвилинні щоденні «Щоденники сесії Верховної Ради», які транслювалися на Першому національному каналі. Потім напружені стосунки Президента Кучми з парламентом вплинули й на політику тодішнього керівництва НТКУ, яке відверто не виконувало постанов парламенту про висвітлення діяльності Верховної Ради і фактично відмовило нам у наданні ефіру. Тоді була й відверта інформаційна блокада парламенту, це стало каталізатором створення 2004 року супутникового телеканалу «Рада». Нам довелося побігати по ефірах, ми транслювалися й на телеканалі НАРТ, й на ТРК «Київ».

За десять років наш штат виріс до 72 осіб, ми стали дирекцією телепрограм, маємо свою студію, передавальну, апаратну тощо.

- Ви тепер мовите тільки в кабелі й на супутнику? Скільки у вас годин мовлення згідно з ліцензією? Чи відомо, скільки у вас глядачів?

- Так, ми тепер мовимо і на супутнику, і в кабелі. 2004 року ми вийшли на шведський супутник Sirius, паралельно підписали угоду з «Волею-кабель», і тепер на території України нас транслюють 450 місцевих телевізій. Нині наш сигнал поширюється від Ісландії й до Уралу, від Норвегії до країн Кавказу, Близького Сходу і Північної Африки. Нас дивляться не тільки в українських посольствах, а й українська діаспора.

Згідно з ліцензією Нацради, у нас 14 годин мовлення. Специфіка нашого каналу зумовлює й аудиторію глядачів. За нашими підрахунками, доступ до парламентських програм мають 18 млн 89 тисяч глядачів.

- «Телекритика» писала, що Національна Рада з питань телебачення і радіомовлення на засіданні 9 липня 2008 року намагалась оголосити попередження «Дирекції телерадіопрограм Верховної Ради України». Тоді це рішення було прийнято за основу. Підставою для оголошення попередження є результати перевірки телекомпанії, згідно з якими фактичний час мовлення не відповідає часу, зазначеному в ліцензії. Тобто за даними моніторингу Нацради було зафіксовано дні, коли мовлення компанії становило 00 годин 00 хвилин. Чи має право канал «Рада» не мовити у певні дні?

- Офіційних документів від Нацради я не маю, але було повідомлення на адресу тодішнього голови Верховної Ради Арсенія Яценюка про те, що нам винесли попередження. Але я й тоді не погоджувався з цим рішенням, і тепер не погоджуюся. Нам дорікали, що в нас 00 годин 00 хвилин, але вибачте, як ми можемо мовити, коли всі депутати відпочивають або в країні свята? Так, іноді бувало, що ми мовили не 14, а 12 чи 13 годин. Це залежало від роботи депутатів. Ви пам'ятаєте, як вони торік працювали? Як парламентський канал ми просто не можемо давати розважальні програми. Основне наше завдання - забезпечення висвітлення роботи парламенту. Але коли він не працює тижнями, дуже важко виконати умови ліцензії. Іноді нам просто немає що показувати. Ми виходили з цього становища як могли, почали повторювати програми...

Ще бувають дні, коли ми проводимо профілактику. Бо кожен канал, який себе поважає, раз на тиждень робить профілактику. Але ми, звісно, зважили на зауваження Нацради, і тепер виконуємо умови ліцензії. Поки що зауважень до нас немає.

- Чи виробляє телеканал «Рада» власний телепродукт? Тільки для свого телеканалу - чи ви продаєте його іншим мовникам?

- Так, ми виробляємо власний продукт, але нікому його не продаємо. Згідно з нашим статутом, ми не можемо продавати програми. Ми - не державна установа чи державне підприємство, ми зареєстровані як Дирекція телерадіопрограм апарату управління справами Верховної Ради України. Ми маємо свою печатку і рахунок у банку, звітуємо за використання коштів Управлінню справами. Хоча питання про перехід на статус державного підприємства давно піднімалося, навіть розроблено новий статут.

Програмами власного виробництва - «Парламент», «Парламентський день», «Парламентська студія», «Новини», «Верховна Рада. Тиждень», «Закон прийнято», «Спеціальні репортажі на задану тему», «У Комітетах ВР», «Прес-конференції, семінари, наради», «Економічні діалоги», «Час місцевого самоврядування», «Освітня перспективи», «Мистецька рада», «З порядку денного».

- У вашій телепрограмі можна побачити програми телеканалу «Глас». З якими ще продакшн-студіями ви співпрацюєте?

- Ми співпрацюємо з телерадіокомпанією «Глас» і ТОВ «Медіа-фільм» (ТРК «Чорноморська»).

- Що ховається під назвами «Соцролик» і «Соцролик-кліп» у вашій телепрограмі?

- Відеоролики з рекламою на певну тему («У світі мрії, що збулася» про відпочинок у Криму, «Центр зайнятості»). А «Соцролик-кліп» - це той самий соціальний ролик, але з музикою або піснею, зроблений більш динамічно. Ці ролики нам робить «Чорноморка».

- Чи великий у вас колектив? Скільки журналістів?

- У нас 72 працівники, а журналістів разом зі мною десять. Більша частина колективу - це інженерно-технічний склад (інженери, оператори), режисери, асистенти, є також бухгалтерія, юридичний відділ. Саме тепер ми здійснюємо реорганізацію відділу телебачення, тому плануються деякі зміни. Нам бракує операторів, бо вони завжди йдуть туди, де краще платять.

- Цього року в парламенті не раз лунали суперечки з приводу фінансування телеканалу «Рада». Микола Томенко пропонував його скоротити, Ганна Герман - навпаки. Яка ситуація з фінансуванням цього року? Вас так само недостатньо фінансують, як і решту державних телерадіокомпаній? На чому доводиться економити, якщо так?

- Фінансування залежить від того, що закладено в бюджеті. Нам не скоротили фінансування, можливо, тільки через те, що ми маємо авторитет парламентського телеканалу. Ми все ж таки висвітлюємо роботу парламенту. Але ці добрі стосунки можуть припинитися в будь-який момент.

Томенко хотів, щоб не нам скоротили фінансування, а обласним державним телерадіокомпаніям, бо вони отримують кошти на висвітлення роботи народних депутатів, і ми ще платимо за розміщення. Ця війна триває ще з часів заснування нашого телеканалу. Депутатам треба розібратися, чи маємо ми платити, чи вони (ОДТРК) мають безоплатно надавати нам ефір для певних програм. Це питання поки що зависло.

Наше фінансування цього року таке ж, як і торік, вистачає тільки на найнеобхідніше. Немає коштів на розвиток, техніку, капітальні вкладення. Якщо бюджет нам не виділить коштів, згодом не буде чим платити НТКУ, НРКУ та за супутник.

- А за що ви платите НРКУ й НТКУ?

- НРКУ ми платимо за прямі трансляції під час роботи пленарних засідань і за одну 45-хвилинну програму, в якій виступають депутати. Роблять її радіожурналісти. А НТКУ - за трансляцію програми, яку роблять наші журналісти.

- Ви справді є монополістами відео засідань із сесійної зали? Ви його розповсюджуєте іншим телеканалам на платній основі? Наскільки воно є запитаним? Чому іншим телеканалам не можна знімати в сесійній залі?

- Ми є монополістами трансляцій із сесійної зали. Ми не продаємо касет із записами засідань - не маємо права. На звернення різних телеканалів, у тому числі «Інтера», «1+1», московських каналів, агентства Reuters, ми йдемо назустріч і надаємо відео. Ми це робимо для популяризації роботи парламенту. Я бував на парламентському телебаченні в Німеччині, воно в них значно слабше. Там тільки офіційні записи, за розповсюдження яких вони беруть передплату.

Відеотрансляцію роботи парламенту з сесійної зали найбільше запитують тоді, коли якісь гарячі події, щось трапилося, або якась колотнеча в залі.

Іншим телеканалам не можна знімати в сесійній залі з питань безпеки. Так у всьому світі.

- На «Телекритиці» було розміщено відкриті листи стосовно конфлікту між окремими працівниками і керівництвом телеканалу. Чи вирішився цей конфлікт?

- Вікторія Федоренко наразі звільнилася за власним бажанням і пішла на іншу роботу. На цьому конфлікт вичерпався. Хоча я вважаю, що ніхто їй не заважав працювати. У нас майже не буває конфліктів, хіба що дискусії.

- А у вас є профспілкова організація?

- Є осередок профспілки Апарату Верховної Ради, куди і входять наші працівники.

- Розкажіть про плани телеканалу «Рада». Чи не плануєте переходити на цифру?

- Так, збираємося, якщо буде відповідне фінансування після кризи. Ми вже маємо кілька цифрових камер, цифрову монтажну.

Щодо програмного наповнення, то ми плануємо змінити стиль подачі подій. Зокрема, плануємо проект «Рада день за днем». Він складатиметься з окремих сюжетно завершених блоків: розмова з гостями в студії, в першу чергу з народними депутатами, і зворотній зв'язок (для цього ще потрібно поставити відповідну техніку). Поки що ми не можемо зробити шоу, як у Савіка Шустера чи Андрія Куликова, але прагнемо. Проект виглядатиме таким чином: «Парламентська студія. Ранок», «Парламентська студія. Полудень», потім «Парламентська студія. Вечір», а між ними - пряма трансляція пленарних засідань. В ті ж дні, коли не буде пленарних засідань, ця програм йтиме з певними витягами. І як підсумок - щосуботня програма «Парламентська студія. Тиждень». Вона, до речі, вже кілька разів вийшла в ефір. Вів її Олександр Радченко, тепер вестиме Світлана Глушенок.

Крім того потребують переформатування, на мою думку, вдалі теперішні проекти «Парламентський день» і «Парламент». В перспективі - програма для молоді «Дебати». В Україні вже давно існує мережа молодіжних клубів, які грають у дебати. Це командна інтелектуальна гра. То ми хочемо запросити ці команди до себе, щоб вони подебатували з депутатами. Можливо, почуємо корисні поради від молоді. Це не те, що робить Тамара Метерчук на Першому («Спокуса владою», - ТК), хоча вважаю, що вона пішла правильним шляхом.

Я вам скажу, що телебачення - це в першу чергу фінансування. Буде фінансування - буде робота.

- Чи має право ваш телеканал транслювати комерційну рекламу? У вас є рекламний відділ чи ви співпрацюєте з якимось рекламним агентством?

- Ні, ми не даємо комерційної реклами, в нас немає рекламного відділу. Але ми прагнемо створити спеціальний фонд, офіційно його зареєструвати (думаю, навіть на рівні Верховної Ради), щоб ми могли господарювати: приймати рекламу, замовлення на сюжети, фільми.

- Що ви думаєте з приводу створення суспільного мовлення? Чи погоджуєтеся ви, що його потрібно створювати на основі державних телерадіокомпаній? Коли, на вашу думку, воно може з'явитися в Україні?

- Дебати щодо суспільного мовлення тривають понад 10 років. Спершу вірив у нього, потім перестав, тепер знову почав вірити. Треба, щоб хтось фінансував суспільне мовлення. За кордоном, приміром, у Канаді, таке мовлення фінансують певні громадські організації. На базі державного телебачення я не бачу суспільного мовлення. В Україні, гадаю, суспільне мовлення з'явиться років через десять.

- Незабаром чергові президентські й парламентські вибори. Чи не відчуваєте ви тиску з боку окремих політичних сил, які вже почали воювати за електорат? Чи визначено у вас баланс ефірного часу для різних парламентських фракцій? Яким чином?

- Абсолютно ніякого тиску ми не відчуваємо, та й на попередніх не відчували. Ми не даємо політичної реклами, тільки новини. Нас могли звинувачувати тільки в тому, що ми висвітлювали роботу голови парламенту Ткаченка, який тоді був кандидатом у президенти.

- А що ви скажете про закиди Андрія Шкіля стосовно дисбалансу виступів депутатів різних фракцій у програмах «Ради»?

- Фракції самі щотижня дають списки, хто братиме участь у наших програмах. В «Парламентську студію» по темі дня двері відкриті для всіх. Але я вважаю, що депутати діляться на три категорії. Перша категорія - які все знають, усе коментують і йдуть із задоволенням на ефір; друга категорія - які знають і можуть говорити, але до ЗМІ їх посилають фракції. А треті - які взагалі не хочуть світитися. Тому вважаю, що нас не можна звинувачувати в тому, що в нас виступають одні й ті ж депутати. Хіба я винен, що найчастіше приходить Михайло Чечетов? Андрій Шкіль зареєстрував тоді документ, щоби впливати на редакційну політику, але на цьому все й закінчилося.

 Світлана Остапа

Фото Яни Новоселової