Член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ігор Курус висловив низку зауважень до «Дорожньої карти впровадження цифрового мовлення в Україні» - плану, який розробила асоціація «Індустріальний телевізійний комітет». Зауваження містяться у відкритому листі, адресованому виконавчому директору ІТК Катерині Котенко. Наводимо лист повністю:

Виконавчому директору Асоціації «Індустріальний телевізійний комітет»Пані Катерині Котенко

Шановна пані Катерино!

Дякую за надісланий Вами примірник Дорожньої карти впровадження цифрового мовлення в Україні

Насамперед, хочу висловити особисту вдячність за Вашу увагу до проблем впровадження цифрового телерадіомовлення в Україні. Щоденна праця очолюваного Вами Комітету над цим важливим для всієї України проектом дала можливість Вам розробити і запропонувати експертам для обговорення Дорожню карту впровадження цифрового мовлення в Україні.

З огляду на систематичну критику Комітетом дій Національної ради я з нетерпінням очікував на результати Вашої активної діяльності в цьому стратегічно важливому напрямку.

Розпочинаючи роботу над стратегією впровадження цифрового мовлення в Україні у 2005 році, Національною радою було проведено низку міжвідомчих нарад та консультацій із громадськістю щодо підходів впровадження цифрового мовлення в Україні. За результатами цих відкритих дебатів, європейського досвіду та реального стану з частотним плануванням, виробничими можливостями діючих телерадіокомпаній, фінансово-економічною, соціальною ситуації та діючого законодавства в країні  Національною радою  було розроблено відповідну стратегію впровадження цифрового телерадіомовлення в нашій державі. Для вироблення оптимальних організаційних заходів Національна рада майже півтора року аналізувала різні сценарії розвитку подій, вивчаючи як технологічний, так, і в першу чергу, соціальний аспекти.

Після детального опрацювання усієї наявної інформації Національна рада оприлюднила свій план, який піддався критиці лише однією громадською організацією. Усі інші, в тому числі й очолювана Вами, не надали жодного заперечення. Тому, задля того, щоб наш діалог не був деструктивним, що може завдати шкоди в першу чергу телерадіоорганізаціям, вирішив звернутися до Вас із цим листом. А задля того, щоб Ви мене не звинувачували у закритості чи суб'єктивізмі надаю цього листа для публікації.

Ознайомившись з текстом Дорожньої карти впровадження цифрового мовлення в Україні, розробленої Комітетом, та наперед запевнивши Вас у бажанні співпрацювати, мушу звернути Вашу увагу на низку недоречностей, які містяться в Дорожній карті та поставити кілька запитань, відповіді на які дадуть можливість більш ефективної співпраці.

Навіть побічний аналіз документу вказує на те, що документ розроблений на неіснуючій нормативній базі, не враховує повноважень та компетенцій згаданих у Дорожній карті державних органів. Для прикладу: у ролях учасників на органи державної влади покладаються невластиві функції. Скажімо, міжнародне погодження частотних присвоєнь відповідно до діючих нормативних документів належить до компетенції Адміністрації зв'язку, а Дорожньою картою віднесено до ролі Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення?!(стор.30). Або ж, допомога Мінтрасу державним каналам?! (стор.22), менеджмент Мінтрансом ризиків (стор.16), забезпечення Мінтрансом комунікації між індустрією та публічним сектором?! (стр.20). Чи, скажімо, роль Мінтранса як почесного голови у рамках діяльності Споживацької експертної групи???(стр.26). А як Вам контроль Парламентським комітетом за правильністю ключових повідомлень та легітимністю використання логотипу телебачення?! (стр.20). У документі їх безліч. Крім усього вони не кореспондуються у самому документі. А вже положення про створення Національної комісії з цифрового мовлення та підзвітність їй органів державної влади важко коментувати. Ця ідея нагадує діяльність Тендерної палати, яка поставила на коліна всю Україну. Достатньо почитати Конституцію України, щоб зрозуміти, що автори Дорожньої карти неякісно виконали свою роботу.

У розділі «Власність і обладнання» замість вирішення технічних проблем розписується процедури набуття власності та управління Логотипом та логістичний аспект його застосування?! (стр.33) Незрозумілими є завдання цієї Дорожньої карти, оскільки непередбачено жодних технічних, соціальних та фінансових вирішень впровадження цифрового мовлення, крім як детально розписано PR стратегію проекту. До речі, в документі є лише одна гіпотетична цифра - 500 тис. дол. на рекламну кампанію (стор.21). І все.

Очевидним також є бажання усунути державу від впровадження цифрового мовлення і передачу виконання проекту Цифровому комітету, до якого (стор. 9) входять національні, регіональні мовники, іноземні(!?) асоціації та канали (радники), Мінтранс і Національна рада. Чим не Тендерна палата №2?

Нарешті, хочеться отримати відповіді на декілька запитань:

Якими чинними нормативними документами керувалися розробники Дорожньої карти?

Якщо нормативна база потребує змін, то які зміни і в які закони їх треба внести, щоб виконати місії та цілі, вказані у Дорожній карті?

Скільки займе часу введення нової нормативної бази?

Досвід яких країн розробники Дорожньої карти вивчали, і чий зарубіжний досвід покладено в основу Дорожньої карти?

Чи затверджена ця Дорожня карта усіма учасниками Індустріального телевізійного комітету?

У зв'язку з чисельними заявами національних і регіональних мовників про значні фінансові збитки від економічної кризи, який фінансовий ресурс готові акумулювати учасники Цифрового комітету?

Чому у дорожній карті відсутні сценарії подолання реальних технологічних, програмних, фінансово-економічних, соціальних та інших проблем?

Чи не вважаєте Ви за потрібне врешті перейти до конструктивної роботи і перейменувати Вашу дорожню карту у Дорожню карту пропаганди впровадження цифрового мовлення розпочати співпрацю на базі обґрунтованого Плану телерадіоінформаційного простору України?

З повагою, Член Національної ради Ігор Курус