Генеральний директор НВП «Квант-Ефір» переконаний, що поки чиновники ділять бюджети, впровадженням цифри займаються ентузіасти.
Іван Омелянюк – одна з ключових персон цифрових процесів в Україні, науковець і практик, з 1992 року – генеральний директор Науково-виробничого підприємства «Квант-Ефір», першої компанії в Україні, яка почала розробку та виробництво сучасного телевізійного та радіомовного передавального обладнання. Засновник компанії «Українська цифрова телемережа» (УЦТМ), яка нині є і провайдером, і оператором цифрового мультиплексу МХ-4. Щоправда, рішенням Нацради від 27 листопада 2007 року компанія внесла зміни до складу власників, зафіксувавши продаж компанії паном Омелянюком (були: ТОВ НВП «Квант-Ефір», м. Київ, Омелянюк І. В.; стали: ТОВ «Сідіан», м. Київ, ТОВ «Капіталінвест», м. Київ). Нині УЦТМ пов’язують одразу із трьома впливовими медіагравцями – Едуардом Прутніком, Віктором Балогою та Дмитром Фірташем (причетність Фірташа до УЦТМ поки не доведено). В інтерв’ю «Телекритиці» пан Омелянюк висловлює свої погляди на впровадження цифрового телебачення в Україні та бюрократичні проблеми, що його супроводжують.
– Іване Васильовичу, чи почнеться реальна побудова цифрової мережі після прийняття постанови Кабміну «Щодо впровадження цифрового телерадіомовлення в Україні»?
– Мало би розпочатися, але є підстави вважати, що чиновницьку бійку, на жаль, не закінчено. До речі, в постанові є пункт, який видається мені дуже правильним – зверніть увагу на п. 4 – створити координаційну раду під головуванням віце-прем’єра Івана Васюника. Хотілося б підкреслити, що майже у всіх країнах Євросоюзу, де зараз триває процес виключення аналогового телебачення, питанням упровадження цифрового ефірного телебачення займались особисто навіть прем’єр-міністри. А за поточну роботу як правило відповідають міністри. Щодо наших сусідів: у Білорусії за це відповідає міністр, в Киргизстані – президент і міністр. У Росії 2 грудня 2008 року питання впровадження цифрового телебачення розглядалося Медвєдєвим, ну і Путіним. До речі, не дуже розвинений Киргизстан випереджає Україну у створенні передавальної DVB-T мережі. Там зараз завершується створення DVB-T мережі на 32 передавальних станціях. У Білорусії вже працює 18 цифрових передавачів. І ще: координаційна рада – це по-європейському. Приблизно так само робилось у всіх країнах Євросоюзу, Японії, Австралії... Власне, така рада і мала би на меті припинити бюрократичне протистояння двох відомств – Мінтрансу та Нацради, яке українці спостерігають протягом останніх двох років замість цифрового телебачення. Дуже важливо, щоби Координаційна рада працювала на постійній основі і їй делегувалися повноваження органу державної влади.
– Наскільки я розумію, згідно з тою постановою, якої ніхто не бачив, першим мультиплексом буде запускатися не МХ-4, до складу якого входять нові нікому не відомі канали, а саме МХ-2, – цитую, – «до складу якого увійдуть канал державного телебачення УТ-1 та інші діючі на поточний момент загальнонаціональні канали»...
– Мені ця ідея видається раціональною, але з певними застереженнями... Доцільно було би тільки уточнити п. 2, передбачивши одночасне введення в експлуатацію не менше двох мультиплексів (тобто МХ-2 та МХ-3), оскільки ресурс двох мультиплексів (приблизно 18-19 телепрограм і 16-18 радіопрограм). Загальнонаціональних програм в Україні, як відомо, п’ятнадцять. Вважаю, що в мультиплексі МХ-3 потрібно додати ще канали «Культура», «Рада», УТР і «Перший громадський». Пам’ятаєте ту спробу Едуарда Прутніка об’єднати усі обласні державні ТРК в єдиний канал територіальних громад? Мені вона дуже подобається, тому що дозволяє вирішити питання з розміщенням у цифрі державних обласних компаній. Радіопрограми також потрібно включати для розповсюдження в мультиплексах одночасно з загальнонаціональними програмами, це дасть і економічний, і публічний ефект.
– Іване Васильовичу, в ідеалі ваше рішення правильне, але насправді ви говорите, як людина, яка не бачила контенту цих програм...
– Звісно, я говорю про принципи розподілу місць у мультиплексах, а не про контент. Розумієте, якби частотного ресурсу було досить для одночасного запуску в експлуатацію 4 мультиплексів МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-4 (без виключення аналогових телеканалів), то ідея і план Нацради були би просто ідеальними. Однак вільних частот, за попередніми заявами УДЦР, нині вистачає лише на одне покриття... Крім того, є проблеми ще й із паспортизацією частот. На жаль, УДЦР видала тільки попередні висновки щодо можливості та умов користування DVB-T-частотним ресурсом для мультиплексів МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-4 і тільки на перший етап в Одеській, Закарпатській і Сумській областях з умовою виключення деяких аналогових каналів, починаючи з 2-го мультиплексу. Розрахунки і міжнародна координація частотних присвоєнь сьогодні є ще одним гальмом – крім відомчої неузгодженості – гальмом створення цифрових телемереж.
Минуло 2 роки з дня прийняття угоди «Женева-2006», а результати розрахунків і координування частотних присвоєнь просто катастрофічні. Я маю досвід роботи зі спеціалістами УДЦР. Робота по розрахунках і міжнародній координації частотних присвоєнь спеціалістами УДЦР (їх можна перерахувати на пальцях одної руки) проводиться більше на ентузіазмі першого заступника УДЦР Євгена Хаїрова, начальника відділу Олександра Бондаренка і ще кількох спеціалістів. Ця робота чомусь не фінансується. На цю роботу не оформлено держзамовлення. За словами Бондаренка, УДЦР потрібно 6,5 років для розрахунку й міжнародної координації частотних присвоєнь на 4 загальнонаціональних покриття (мультиплекси МХ-1, МХ-2, МХ-3, МХ-4). Це називається «приїхали».
Розподіл радіочастотних заявок за етапами впровадження ЦНТВМНомер
етапу Номери мультиплексів Кількість
заявлених
опор Загалом
заявок Необхідний термін для виконання розрахунків ЕМС та міжнародної координації частотних присвоєнь
1 МХ1-4 61 244 10 місяців
2 МХ1-4 127 508 20 місяців
3 МХ1-4 146 584 23 місяці
4 МХ1-4 156 624 25 місяців
– А який вихід із цієї ситуації?
– Я би спитав інакше: чому до цієї роботи не залучаються спеціалісти Українського державного інституту телебачення, які брали участь у підготовці угоди «Женева-2006»? УНДІРТ і Академія зв’язку мають відповідних спеціалістів, але для цього потрібно фінансування. Якби їм було оформлено відповідно держзамовлення із жорстким планом, то робота би значно прискорилась. Потрібно якнайбільше залучати Концерн РРТ до розрахунку частотних присвоєнь, бо на сьогодні тільки на його приблизно 500 передавальних станціях реально створити DVB-T-передавальні мережі. НВП «Квант-Ефір» за участю Концерну РРТ на ентузіазмі протягом кількох місяців провів попередні розрахунки покриття з використанням параметрів передавальних веж, що належать Концерну РРТ (див. карту в додатку). Вони передані через Нацраду в УДЦР, і на базі них УДЦР уже видала частотні присвоєння для першого етапу плану Нацради.
– Зв’язківці також обговорюють технічну ситуацію зі впровадженням ЦТБ: чи потрібно переглядати домовленості, досягнуті в Женеві. Частина інженерів заявляють, що синхронні зони і передавачі малих потужностей – це хибне рішення, інші наполягають на тому, що саме таке рішення дозволить Україні максимально використати виділений у Женеві частотний ресурс...
– Основний аргумент – те, що синхронні зони не запрацюють. Але вони вже працюють! Концерн РРТ та Одеський передавальний центр власним коштом на прохання Нацради (і на виконання указу Президента) уже створили мережу в зонах 70, 74 для мультиплексу МХ-2. Тобто DVB-T-мережа МХ-2 у двох SFN-зонах синхронного цифрового ефірного мовлення 70 та 74 працює. Із головної станції в Києві по телекомунікаційних мережах доставляється в Одеську область 8-9 програм. До речі, замість того, щоби нагородити цих ентузіастів, органи контролю пишуть їм приписи про невиконання якихось процедур. «Инициатива наказуема»... Ще більш парадоксальна ситуація із використанням потужності синхронної мережі із 7 передавальних станцій і 3 одночастотних ретрансляторів у двох зонах Києва й області та в Житомирській області.
Щодо технічних принципів створення багатоканальної DVB-T-мережі: проаналізувавши зауваження щодо правильності чи неправильності створення синхронних мереж особливо шанованого мною одного з небагатьох ентузіастів і родоначальника DVB-T в Україні Валерія Юрченка, віце-президента НРКУ, хочу зазначити: мені здається, що Валерій Володимирович дещо дезінформований. Угоду «Женева-2006» про технічні умови створення мереж DVB-T на основі SFN-зон прийняли і виконують всі країни Європи. Вона розроблялася на основі довгих дискусій кваліфікованими спеціалістами багатьох країн. Багаточастотні цифрові мережі створено тільки у Великобританії, Іспанії, частково Франції та Німеччині до підписання угоди «Женева-2006». Проте нині у цих країнах в процесі подальшого розвитку створюються зони синхронного мовлення, наприклад, для телебачення високої чіткості (HDTV) у Франції, Великобританії. Я отримав підтвердження цього на засіданні DigiTAG 18 листопада 2008 року в Женеві. Тобто, дискусії на цю тему безперспективні.
Однак варто зауважити, що рація в міркуваннях Валерія Юрченка є. До того ж я вважаю, що на етапах до виключення аналогового телебачення, використовуючи вежі й інтерфейс Концерну РРТ, треба створити одне покриття з упевненим фіксованим прийомом (470-500 станцій) приблизно для 85-95% домогосподарств. При цьому одночасно забезпечується впевнений портативний прийом на 40-50% населення, що дуже важливо. Відповідні техніко-економічні розрахунки є. Їх можна перевірити й уточнити. Вартість мережі DVB-T на одне покриття при супутниковій доставці одного мультиплексу з Києва – приблизно 30-50 млн дол. Термін створення двох покриттів – три роки. Окупність – приблизно 5 років. Ціна за розповсюдження для телерадіокомпаній приблизно удвічі менша, ніж для аналогового.
– Пане Іване, дивіться, усі практичні кроки здійснює Концерн РРТ, очевидною є ключова роль КРРТ у процесі переходу на цифру, проте в усіх відомчих перипетіях губиться питання про статус цієї організації. Яка ваша точка зору про статус КРРТ?
– На мій погляд, оператору телекомунікацій Концерну РРТ варто видати ліцензію «оператора багатоканального цифрового ефірного мовлення» на використання частотного ресурсу на МХ-2 зони 17, 18, 70, 74, де мережа – на мій погляд – практично готова. До речі, я не вважаю, що розподіл на провайдера та оператора є штучним, як дехто вважає. У більшості країн Євросоюзу оператор відповідає за створення телемереж DVB-T, а провайдер – за контент, а також він має забезпечувати контроль оплати послуг, які надає оператор. Це дуже актуальне питання, яке цілком під силу вирішити, якщо домовляться Нацрада, НКРЗ, Адміністрація зв’язку.
Источник: Телекритика
|
